Коханий, біжи до мене

- Щаслива ти, Юлько, - казала вона. - Бережи свого чоловіка, бо ще якась “вкраде”.

- Ой, що ти, Лесю, мій Павло на таке не здатен. Він на інших жінок і уваги не звертає, кохає тільки мене.

Частенько отак жартували подруги, ділилися своїми таємницями. А час ішов. Павло і Юлі пропонував зайнятися бігом разом з ним, але вона відмовлялася. “Ти краще сам біжи, - казала жінка. - А я чекатиму тебе у теплій постелі”. Павло тільки посміхався. Але згодом Юля стала помічати, що її чоловік після кросу поступово почав втрачати свою чоловічу силу. Коли з’являвся вдома після пробіжки, нарікав на втому, став байдужим до неї. Як не вмовляла лягти поруч, він відмовлявся. Захвилювалася Юля.

- Що ж, Павле, - якось сказала вона. - Якщо тобі цей спорт вже не йде на користь, я забороняю тобі займатися ним.

- Ні, я мушу бігати, це у мене тимчасово. Я повинен відновити здоров’я. Зменшу дистанцію пробігу - і все буде гаразд, - говорив Павло.

- Хай буде так, - відповідала Юля. - Але з цього часу я буду бігати з тобою разом. А раптом тобі під час пробіжки стане погано?

- Ні, ні! - заперечив Павло. - Це тобі не потрібно. Краще відпочивай і додивляйся солодкі сни, поки твій дурник долає кілометри.

Щось підозріле відчула у цьому Юля. Тож, одного разу, коли Павло вдосвіта вже стояв у спортивному костюмі в коридорі, вона непомітно підхопилася з ліжка, накинула на себе одяг і коли за чоловіком зачинилися двері, миттю кинулася навздогін. Під ногами хрумкотів сніг, боялася, аби не почув. Та пробіжка була недовгою. Юля помітила, як Павло забіг у під’їзд п’ятиповерхового будинку, що знаходився недалеко від їхнього, почула, як рипнули двері однієї з квартир. А потім все стихло. Куди зайшов - не помітила. Вийшла на вулицю, глянула вгору на будинок: скрізь було темно. Але раптом в одному вікні зажевріло світло нічного ліхтарика. Серце мало не вискочило з грудей. То було вікно Лесі. Так ось де “втрачає” Павло свою силу. Ніколи не могла подумати, що Леся на таке здатна. А вона ж була такою відвертою з нею!

Не захотіла Юля

зчиняти галас. Незчулася, як ноги принесли її додому. Лягла в постіль, заплакала. Серце стискала туга. Павло повернувся десь за годину. Відразу пішов у ванну. Юля, зробивши вигляд, що нічого не сталося, покликала його до себе: “Іди, коханий, до мене, я так тебе хочу”. -Ти знаєш, Юлько, я так втомився, що ледве ноги додому притяг, - поскаржився Павло.

- А далеко ти бігав, любий?

- Ой, далеко, аж до річки, - нічого не підозрюючи, відповів Павло.

- А, може, ти забігав до якоїсь молодички? - не стримавши гніву сказала з ліжка Юля. Павло здригнувся.

- Ти що, жартуєш, Юльцю?

- Ні, я кажу серйозно, Павле, - взяла себе в руки Юля. - Щоб ми з тобою не сварилися, забирай свої речі і біжи назавжди до своєї Олесі. Навіщо тобі так рано вставати та “бігати” до неї?

Павло стояв ошелешений. Зрозумів, що дружина його підстерегла. А оскільки аргументів для виправдання не було, тільки тихо сказав: “Сама винна. Навіщо тобі було всім розповідати про мене. От Олеся і спокусилася”. Зрозуміла і Юля свою помилку. Бо ж не раз чула від людей, що найкраща подруга може стати найлютішим ворогом. Але ж хіба прислухатимешся до порад, коли кохаєш до безтями?!