В житті завжди знайдеться місце подвигу!

Героїчний вчинок песика Барсика

Коли з батьками прибули потягом в Одесу, нашу сім’ю зустріла родина мого тата і моя кузина Олеся. Звичайно, в Одесі я горіла бажанням чим швидше побачити море, похлюпатися у воді. Та Оля так хотіла показати ліс, що був поблизу, що я не могла їй відмовити. Коли батьки збиралися на море купатись, ми сказали що будемо в квартирі, бо в мене розболілася голова після тривалої поїздки.

На лісову прогулянку Олеся взяла свого песика - Барсика. Одеський ліс і справді був чарівний: стрункі берези і буки, пишні ялинки, розложисті дуби… Ми весело бавилися і не помітили, як заблукали. Спочатку мені здалося, що Олеся пожартувала і ховається за якимось деревом, та насправді це було не так. Тож коли звечоріло, я вже була перелякана до смерті.

Раптом у кущах щось зашаруділо. “Вовк”, - подумала я, і вже готова була попрощатися із життям. Та, як побачила, що це Барсик, то безмежно зраділа. Він провів мене до Олесі, і ми разом рушили додому. Коли прийшли батьки, ми їм нічого не розповіли про випадок у лісі. Та самі довго сміялися, згадуючи геройський вчинок песика Барсика. Адже якби не він, кінець цієї історії міг бути іншим…

Півень Петька - мій захисник

Одного літнього дня я сиділа на лавці, доглядаючи за курми, що скубли траву на узбіччі дороги. Коли ж побачила, що мої курочки перейшли до сусідського півня, то я, звичайно, спробувала його відігнати. А він як накинеться на мене!… Дома, як на зло, нікого, сусідів теж не видно, на вулиці - жодного перехожого. Та як тільки півень-сусід почав мене клювати, на допомогу мені поспішив мій півень - Петька: він відігнав і поклював мого кривдника. Коли переможений нападник відійшов, Петька походжав навколо мене, як герой. Я була дуже вдячна моєму захиснику.