Соліст гурту “Мандри” Фома:

“Перш ніж стати тим, ким я є, я працював навіть двірником”

- Нещодавно бачив вашу з Олегом Скрипкою прес-конференцію, яку ви організували у відповідь на присвоєння заслужених артистів України. То що ж сталося, чому учасник “Воплів Відоплясова” відмовився від цього звання, а ти вирішив його прийняти?

- До Дня Незалежності таких нагород було присвоєно близько 800, але дехто вирішив від них відмовитися, вважаючи, що їх дискредитувала попередня влада, та деякі з тих артистів, що їх уже отримували раніше. Це зробили кілька журналістів та Олег Скрипка, мій добрий друг і товариш. За його словами, прийняти таке звання - ганьба, бо воно ніби “кинута кістка” тим, хто стояв на Майдані в часи Помаранчевої революції. А я хоч і вважаю подібні нагороди атавізмом радянських часів, та все ж було приємно, що мою творчість помітили і оцінили.

- Щодо творчості, то знаю, що зараз ви активно працюєте над новим альбомом, який до кінця осені має побачити світ. А чи не збираєтеся для його просування влаштувати гастролі містами України? Може б, і в Рівне нарешті заїхали?

- Нині ми допрацьовуємо останні речі й, можливо, після закінчення роботи влаштуємо невеличкий тур. Було б класно до вас заїхати, бо давно мрію побувати у Рівному, але все ніяк не виходить. Якось виступали в Тернополі, то там була також рівненська команда “От Вінта” - досить весела, своєрідна і потужна. До речі, журналісти часом думають, що я із Західної України, десь зі Львова чи Івано-Франківська, але це хибна думка. Я народився у місті Васильків, що під Києвом, і все життя провів у столиці.

Школу я закінчив у Василькові, а от студентських років у мене не було. Втім, я встиг попрацювати в багатьох цікавих місцях. Наприклад, був двірником у Києво-Печерській лаврі, потім працював у Софіївському соборі. Але двірник у святому місці - це не звичайний підмітальник. Я прокидався десь о шостій ранку, згрібав опале листя, і весь день у мене був вільний. До того ж, заходячи в собор, відчував такий спокій, який пересічним людям навіть уявити важко. Через деякий час влаштувався гардеробником у археологічний музей, де, до речі, було дуже цікаво. Потім був працівником сцени в театрі, а згодом працював ведучим радіопрограм. Тож, як бачиш, перепробував уже чимало.

- Чув, що ти дуже полюбляєш мотоцикли і взагалі різні засоби пересування…

- Це справді так. Можу, наприклад, у вільний час покататися на велосипеді, але не дуже швидко, щоб відчувати, як працює кожен м’яз. Захоплююсь також автомобілями, а з мотоциклом у мене взагалі пов’язано чимало різних пригод.

- Розкажи про одну з них рівнянам.

- Нещодавно на одній із вулиць Києва мене збив величезний джип, водій якого хотів “проскочити” на червоне світло світлофора. Тоді досить добре подряпав руки, але залишився цілим, - врятував шолом. Тому раджу всім завжди їздити в ньому, оскільки він може врятувати життя. Коли після аварії зняв його з голови, то виявилося, що він тріснув навпіл. Через кілька днів виступали на одному з концертів, то жахливо боліла рука, коли підіймав гітару.

- Багатьох дівчат цікавить твій сімейний стан. Відкриєш таємницю?

- Супутницю життя поки що не знайшов. Мені подобаються всі дівчата: і чорняві, і біляві, і руді, але виокремити якусь одну не можу. От буваю часто за кордоном і з упевненістю можу сказати, що українки — найвродливіші в світі. Сподіваюся, що колись зустріну ту, яка й стане моєю єдиною на все життя.