Весілля для… молодого

- Гірко! - гукали гості. І молодим справді було дуже гірко. Особливо, нареченій. Наталя чекала, коли нарешті закінчиться це пекельне весілля.

- Пробач, - прошепотів Назар під час поцілунку.

Не про таку забаву вона мріяла.

- Вітаємо тебе, сину! - від тосту батьків нареченого віяло холодом.

Про Наталку жодного слова. Вона була зайвою на власному весіллі. І її батьки також. Більше гостей з боку нареченої не було. Навіть рідного брата з дружиною.

…Коли Назар сказав матері, що хоче одружитися з Наталею, то почув:

- Жартуєш? Не пара вона тобі!

- Чому?

- А ти не розумієш? Твій батько і на нову хату заробив, і на машину, і… А ті інтелігенти до чого доробилися? До двокімнатної квартири в «панельці» і недобудованої дачі?

- Мамо, не всі ж заробітчанами можуть бути. Ви також з Америки повернулися.

- Так, повернулася, аби тебе, бовдура невдячного, виховувати. Зате батько більше десятка літ для тебе старається. Поглянь довкола. Скільки гарних, заможних дівчат є, а ти… Мати Аліски Іванишиної з Італії не вилазить, а батько - з Іспанії. А в Оксанки… 

- Хіба Наталя не гарна?

- Наталя бідна!

Назарів батько працює в Штатах водієм-далекобійником. Платню має добру. А ще скуповує на «сейлах» різноманітні речі й висилає додому. Там купує за дешево, тут дружина продає дорого.

Назарів вибір для батька також став всесвітньою катастрофою.

- То я тепер маю працювати на твоїх голодранців? - запитав сина під час розмови через Інтернет.

…Після того, коли Назар з Наталею подали заяву на одруження, мати сказала:

- Що ж, мусимо з батьком погодитися на твій шлюб. І весілля справити. Але за однієї умови: ми не хочемо бачити на забаві родичів і друзів тої твоєї…

- Як це?!

- А ось так! Батьки хай приходять. І все! Це - наше весілля. Якщо хочуть, хай влаштують своє.

- Що люди скажуть, мамо?!

- …Що ти привів до хати голоту!

Наталка не йняла віри почутому.

- Назаре, а як же мій брат? Хрещені? Родичі? Друзі? Як я їм маю пояснити?

- Чесно? Не знаю…

Від такої новини Наталчині батьки були в шоці.                        

- Не по-людськи це, - з болем сказала матір, яка у дитсадочку навчала чужу малечу бути добрими, щирими, чемними. - Весілля для молодого, чи що? 

Батько - учитель історії, по-філософськи мовив:

- Світ і не такі маразми бачив.

…На весіллі з Наталчиними батьками ніхто з гостей, крім молодих, не спілкувався. Коли тамада запросив їх до тосту, сваха демонстративно встала й вийшла.

- Будьте щасливі, дорогі діти, - крізь сльози бажала Наталчина матір. - Хай Господь благословить вас і ваше кохання.

- Оберігайте і шануйте один одного, - додав батько. - Гарної вам долі. Світлої дороги в життя…

- Гірко! - вигукнув тамада.     

Гірчило шампанське. І погляди гостей нареченого. І цей нескінченний день…

- Може, треба було відмовити доньку від того весілля? - прошепотіла до чоловіка Наталчина матір. - Вони ніколи не змиряться… не будуть її любити.

- Головне, аби Назар любив. Йому жити з Наталею, а не їм.

- Тяжко мені…

Майже ніхто з гостей не запрошував до танцю молодої. Лише діти веселилися з Наталкою. Вони не розуміли інтриг та підступів дорослих.

Назарів батько розповідав дорогим гостям про Америку, про гарні тамтешні дороги, які об’їздив уздовж і впоперек. Як трусився над кожним заробленим доларом для єдиного сина. І про те, як жалкує, що не така невістка дісталася. Мати витирала уявну сльозу. А гості скрушно хитали головами. 

- Де молоді жити будуть? - запитав хтось.

- Ще не встигли розвалити старої хати. Хай там газдує невісточка, - злісно відповіла «добра» свекруха. - Правда, хата порожня. Зате, не з лободи. 

Гості зареготали.

Бабця молодого підійшла до Наталчиних батьків.

- Не був мій Олесь колись таким недобрим і скупим. Заробітки його зіпсували. Люсьці, невістці моїй, світа мало. А колись сама без приданого до нас прийшла. Але ми з покійним чоловіком на те не звертали уваги. Бо й самі з бідності викарабкалися. Назар має гарну вдачу. Аби не зіпсувався, дав би Бог. І, знаєте, молоді можуть жити зі мною, якщо захочуть. Я сама залишилася після смерті чоловіка. Хата добротна. Із села до міста - рукою подати. Та й Назар - мій єдиний внучок.      

…Весілля наближалося до завершення. Підпилий Олесь підійшов до молодих:

- То куди ти своє нещастя поведеш? - запитав у сина. - В наш дім? Я ж для тебе страюся. Кручу там баранку. Думав і тебе в Америку забрати. Але, якби ти щось путнє знайшов. А воно - пси-хо-лог! Ха-ха! Інтелігенція…

- Не воно, тату, а Наталка, моя дружина. Затям це!

- Як то жартують? Запишу хату на кота. А-а-а, в нас кицька. Значить, на кицьку.      

У Наталки потекли сльози.

Назар дістав мобілку. Викликав таксі. Посадив у машину наречену, її батьків і сам сів. Назвав Наталчину адресу.

- Подарунки забери! - гукнув услід батько.    

- Наша родина дарувала, в нас все і залишиться, - смикнула за руку чоловіка Люська.

Хтось із гостей затягнув: «Чого, козаче, сумний ходиш…».

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: