Сергій Пєчніков: «Верес» - це велика родина,

- Сергію, ми завжди бачимо тебе на трибунах, бачимо у «Верес Плейсі» під час трансляцій виїзних матчів, бачимо на виїздах. Ти один із найпалкіших вболівальників. Що це? Це любов до футболу взагалі, чи це любов саме до «Вересу»?

- Звичайно це любов до футболу, яка передалась від батька, і особливо до нашого «Вереса»

- Так, до речі, твій батько є також дуже вірним прихильником нашої команди. Дуже цікаво і дуже приємно бачити вас на стадіоні, і спостерігати за вашими емоціями. Ви дуже щиро і палко вболіваєте. І здається не пропустили жодної гри?

- Особисто я не пропустив жодної домашньої. Я спеціально підлаштовую свої чергування в лікарні під графік наших домашніх ігор, інколи навіть доводилось брати відпустку за власний рахунок, коли грали на буднях. Батько, бувало, пропускав, бо у нього відрядження. Але то була якась одна гра. Але навіть якщо він не був присутній на трибунах, то все одно переживав за результат на відстані

- Коли чуєш твої коментарі і зауваження під час гри, на думку спадає, чи не грав ти, часом, сам у футбол?

- Так. Починав ще в ліцеї, а потім продовжив у коледжі та інституті. Але потім травмував коліно і завершив.

- Яка прикра символіка. Травма­толог і травмувався...

- Так, таке, на жаль, трапляється і з травматологами також.

- Коли не було «Вереса», за ким спостерігав, за кого вболівав?

- Якщо чесно, то так щоб аж прям вболівати, то ні за кого. Якийсь період свого життя спостерігав за Зіданом. Він мені дуже імпонує і як футболіст, і як людина.

- В тебе така філософія і позиція, в чомусь схожа до ультрас, виходить? Тому що вони також можуть взагалі не цікавитись футболом, але самовіддано підтримують місцеву команду.

- В чомусь наші позиції схожі, в чомусь ні.

- Чи хотілось би повболівати якось на 19-му секторі?

- Не знаю. Я все-таки дуже люблю спостерігати саму гру, і розділяти це все з друзями та іншими вболівальниками. А в них все відбувається в своєму обмеженому колі та дещо специфічніше. Це трошки інше. Хоча мені дуже подобаються їхні перформанси на стадіоні. Те, як вони «заряджають» і те, що вони будуть підтримувати команду навіть при програші. В цьому ми схожі. Я, напевне, якась суміш фана і ультрас.

- Як виникла ідея розпочати розмальовувати собі обличчя?

- Не знаю, навіть важко згадати. Я дивився ігри по телевізору і бачив людей, які розмальовували обличчя в кольори своїх команд і мені це завжди подобалось. Мені захотілось спробувати самому. І я спробував. Футбол - це свято. І кожен готується до нього по-своєму. Я розмальовую обличчя. Для мене це своєрідний ритуал і традиція.

- Але в тебе ж не просто мейк-ап. Там завжди якийсь посил, якийсь зміст. І твої образи не повторюються.

- Взагалі, спочатку я не планував, що кожен раз буде щось нове. Просто намалював одне, потім друге. Потім не захотів повторюватись і прийшлось вже включати фантазію і вигадувати все нове і нове. Добре, що моїй сестричці вистачає майстерності мої ескізи втілити в життя.

- Але це круто, тому що самі вболівальники чекають і гадають, що саме на цю гру Сергій Пєчніков намалює? А є якийсь улюблений образ?

- Напевно, з логотипом нашого міста. Тоді якраз проходив конкурс, тема була дуже актуальна і я вирішив у такий спосіб підтримати. Гадаю, гарно вийшло.

- Особисто мені дуже сподобалась і запам’яталась велика буква «V» на твоєму обличчі, яка означала «V=Vendetta!» Це було дуже символічно.

- Так, і малювалось це в саму останню хвилину в Чернівцях, у дзеркалі якогось припаркованого біля стадіону автобуса. Так що іноді доводиться «працювати» в екстремальних умовах.

- Дружина не ревнує до футболу?

- Періодично буває. То ж жінки... Просто мій робочий графік також дуже напружений. Тому вільного часу і так мало, а ще доводиться приділяти час «Вересу»

- Ти не пробував долучити її до футболу?

- Пробував)) але то не її)) Хоча вона завжди допомагає мені розмальовуватися.

- В тебе є син. Хотів би, щоб він став футболістом?

- То вже як він сам захоче.

- Ти такий собі демократичний татко і не будеш нав`язувати свою думку дитині?

- Точно ні. Я не буду заставляти. Мене ніколи ніхто не заставляв. Навпаки, я сам всюди рвався. Я хотів займатися і футболом, і баскетболом, і ай-кідо. Часом від цього страждало навчання, тому батькам доводилось забирати мене із секцій.

- Травматологію теж сам вибрав? І чому?

- Так, сам. Мені пропонували нейрохірургію і я вагався. Але в якийсь момент мені здалося, що травматологія це не просто медицина, а така своєрідна чоловіча праця, де є молоток, дриль. Бо я звик в своєму житті працювати руками.

- Тобто, руки в тебе ростуть з правильного місця і ти можеш і перелом вправити, і кран прикрутити, і цвях забити))

- Так, я це все можу. Я навіть мав можливість допомогти у створенні інтер`єру «Верес Плейс».

- То ти готовий підтримувати команду не тільки на стадіоні, а й фізичною працею?

- Так, готовий.

- А як думаєш, наша рівненська аудиторія готова до великого футболу?

- Важко сказати. Мені здається багато людей ще не зрозуміли до кінця, що сталося. І що означає футбол у житті міста і області. І навіть якщо побудують стадіон, то заповнити його повністю буде важко. Принаймні перший час.

- А що треба робити, щоб люди прийшли? Твоя думка?

- Мені важко сказати. В плані промоції клубу все відбувається, на мою думку, повномасштабно, кругом і скрізь. Просто сам час зараз не зовсім легкий.

- А сама команда до Прем`єр-ліги готова?

- В плані гри, думаю, ще не зовсім. Але ще не було зимових зборів. Будуть зміни. Двох нових гравців ми маємо вже. Команда не стоїть на місці, вона підсилюється. Тому - хай нам щастить!

- Хто улюблений гравець у «Вересі»? Я пам`ятаю, що один із твоїх образів був присвячений тепер вже колишньому гравцеві Олександру Лакусті?

- В мене немаю улюблених. А Лакусту я підтримав, бо вважаю, що він ще мав, що показати на полі. Він віддавався грі. Це моя власна думка. Хтось її підтримує, хтось ні.

- Гра яка найбільше за­пам’ята­лась?

- З «Іллічівцем». Це було незабутньо. Це була не просто перемога. Це була переломна битва. На стадіоні тоді була шалена атмосфера, а вболівальники були справжнім 12-м гравцем

- Що побажав би «Вересу», вболівальникам?

- Насамперед, звичайно, новий стадіон, бо без нього важко. І хлопцям важко грати, і людям важко вболівати. Ми бачили, як на грі з «Ворсклою» і «Іллічівцем» люди вимушені були стояти. А це досить незручно. Потрібен стадіон, потрібна інфраструктура навколо нього. Бо це не тільки футбол. Це додаткова популяризація нашого міста, це додаткові інвестиції у Рівне. Ну і, звичайно, потрібна сильна підтримка спонсорів. Бо ідея народного клубу само собою, звичайно, прекрасна, але знову ж, зараз, напевне, не той час, коли люди готові віддати зайву копійку за ідею. Але я маю надію, що нам все вдасться і ми побачимо, як на нашому Колізеї грають не тільки команди нашої Прем`єр-ліги, а й команди з інших країн.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: