Бабусин синок

Накрапав дрібний дощик. Від нього сніг сірів, поникав, припадав до землі, наче шукав рятунку, а його не було. Чорні проталини почали лапато множитися, перемагаючи білизну січневої днини. Ще й гололід заблищав, пророчачи містянам небезпеку травмування. Ліза поспішала на роботу, натягнувши на голову капюшон балонової куртки. Вона вкуталася в леопардовий шалик і зіщулено перестрибувала льодяні місця. Міцно чіплялася ногами землі, але з кожним кроком поникала, як той нинішній сніг. Сльози заслоняли очі, Ліза підняла голову до неба, щоб вони встоялися і не потекли по щоках. Проходячи сквером, їй здалося, що вона дерево. Ось ця липа, що в задумі стоїть край алеї і ні одна гілочка не ворушиться на ній. А може, он та вишенька, молода, що гілля, мов руки опустила, і тремтить від холоду. Так, вона дерево. І кожне лихе чоловікове слово, це удар сокирою по ній. Підрубує він її життя, її молодість і красу, та хоч би не впасти в знемозі…

Сьогодні, як і завжди, Ліза важкі думки проганяла молитвою. Молилася до ангела-охоронця, діви Марії, Ісуса, Миколи-чудотворця. Молитви медитативно заспокоювали її, рятуючи від осоружної дійсності. Це ж вчора Микола знову напився і принижував її. «І те не так, і це не вгодила, ось моя бабця…» Замучив уже цією своєю бабцею, завжди у приклад її ставить. Ліза ніколи не бачила чоловікової бабусі, вона померла ще до їхнього одруження. Та за словами чоловіка, любила вона його нестямно. Жили удвох, то годила йому з усіх своїх сил. Все найсмачніше, найкраще – для онучка, для Микольці, а він і за холодну воду не брався. Тепер хоче того ж від Лізи – безмежної опіки та догоджання. Ще ні разу за собою тарілки не прибрав, нічого не поміг. Увесь тягар хатніх клопотів, усіх побутових проблем на ній, на жінці. А коли дитина народилася, то Микола геть здурів – пиячити став та молоду дружину доїдати.

Робота у нього – не бий лежачого, охоронцем у ювелірному магазині працює. Зараз людей там мало. Отож понудиться у магазині, зайде до бару – пива вип’є, прийде додому і зразу ж на диван. Керує. Пультом до телевізора і Лізою. І так кожного дня. Скільки разів Андрійко хворів, Ліза ночей не спала, Микола ні разу не встав до дитини. А на роботу вийшла, – важко стало. Дитину потрібно в дитсадок відвести, потім на роботу бігти в аптеку, де працює фармацевтом, після роботи знову в дитсадок, потім додому – зварити, прибрати, випрати, попрасувати – роботи виснажливої багато, а вона одна.

«Жінка на те створена, щоб чоловікові годити, – любить казати Микола. – Сидиш на моїй шиї – недолуга». Ці слова так їй серце колять, але мовчить. А куди піде, куди дінеться? Квартира Миколина, тільки слово мовить на свій захист, то він зразу на двері показує: «Їдь в село, до своєї мами, де ні ванни нема і туалет на вулиці. Ось моя бабця все зробила в квартирі, все придбала, а ти прийшла на готове. Якби вона була жива, то ноги б твоєї вже тут не було».

Не така Ліза, як бабця Марія, не така і все. І як їй того навчитися, кого спитати? Микола лише лютує. А Ліза молиться, просить Господа, щоб дав сили стерпіти та забути всі чоловікові образи.

«Я ж кохаю його! – думає. – Треба прощати, бо кохаю». Спішить Ліза на роботу. А дощ все посилюється і сніг никне. І любов кудись дівається, а залишається кругом тільки чорнота…

Раїса ОБШАРСЬКА

01.08.2019

Коментарі (0):

Анонсовані статті свіжого № 1165 від 17.04.2024p.

Побив в парку чоловіка телескопічною палицею

П’ятого квітня близько 18 год до поліції повідомив 34-річний житель села Зірне, що в дендрологічному парку міста Березне, невідомий чоловік раптово почав нецензурно висловлюватися в його адресу, а потім – побив металевою палицею та втік....

=>>>=

Госпіталь та медуніверситет Рівненщини перейматимуть литовський досвід

КП «Рівненський обласний госпіталь ветеранів війни» РОР та релокований ДЗ «Луганський державний медичний університет» уклали тристоронній договір про співпрацю із Литовським університетом медичних наук....

=>>>=

	№924 від 01.08.2019p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477