Наше суспільство чомусь завжди хоче вірити. На початку дев?яностих ми щиро вірили, що Україна годує весь СРСР, і лише варто нам стати незалежними, як ми заживемо «як у Франції». Після 91 року виявилось, що теза про наше годування, м?яко кажучи, не зовсім вірна. Тоді народилась казка про золото Полуботка, яке цей полковник вивіз з України і розмістив в якомусь закордонному банку під відсотки і, ніби-то сума цих самих відсотків набігла така астрономічна, що її вистачить для розвитку України і навіть ще кожному громадянину залишиться. Звісно, золота так ніхто і не знайшов, хоча шукали його серйозно. Про ваучерну приватизацію, яка повинна була зробити кожного українця співвласником заводів та фабрик, навіть і писати не хочеться, бо сьогодні всі розуміють, що це був грандіозний обман, який дійсно зробив невелику кількість громадян дуже багатими, а абсолютну більшість людей ще біднішими. Здається після всіх цих подій ми повинні були б стати дорослими і перестати вірити в казки. На жаль не стали. Ми продовжуємо вірити в те, що якимись простими діями ми всі станемо багатшими і нарешті заживемо, «як у Франції». Візьмемо хоча б пропозицію відкрити ринок землі. Так, стан справ з нашими сільгоспземлями, які ніби-то належать селянам, а насправді їх здебільшого контролюють великі агрохолдинги, не є справедливим. Питання лише тому, що на що міняти і як?
Не так давно зустрівся з представником одного з таких агрохолдингів, який орендує десятки тисяч гектарів і запитав, як власники їх корпорації відносяться до відкриття ринку землі?
- Вони в шоці. Річ у тім, що грошей для купівлі тих обсягів землі ні в них, ні взагалі в когось в Україні немає. Купити українську землю можуть хіба що китайці, американці, або араби. Якщо так станеться, то нам просто запропонують продати всі наші елеватори, техніку та устаткування за десять відсотків від її вартості, і що будуть робити нові господарі з українською землею, будуть вирішувати вони, а не українська влада чи українські селяни. Однак, погано навіть не це. Сама заява про відкриття ринку земель сільгоспризначення призведе до того, що багато селян будуть відмовлятися продовжувати контракти на її оренду і будуть чекати покупців. Тобто, є реальний ризик того, що якась частина земель просто не буде оброблятись. На жаль, ризик реальний. Також постає питання, чи варто агрокомпаніям вкладати немалі кошти в придбання нової техніки та будівництво інфраструктури. Тобто, поки політики малюють цифри росту ВВП країни після відкриття ринку землі, ніхто не може гарантувати, що вже найближчим часом аграрну галузь нашої економіки, яка стабільно розвивалась в останні роки, не очікує суттєвий спад.
Ну що тут можна сказати? Не буває простих рішень, які б відразу вирішували проблеми, що накопичувалися десятиріччями. Хоча так хочеться, щоб вони були ці прості казкові рішення, які вже завтра зроблять країну багатою, а простих українців заможними.
Партнери 