Студентка-відмінниця

- Гарна! Років 20, напевно, студентка… струнка і ладна. Довге, хвилясте волосся. Симпатична, без косметики, від чого вона здається тільки гарнішою.

Чоловік зітхнув і сказав про себе:

- Ех! Були ж часи, коли з такими от дівчатами зустрічався, безтурботний був. А зараз? Викладач, лисію, дружина і двоє дітей.

Він знову мигцем глянув на дівицю і замилувався рум’янцем на її щоках і маленькою сумочкою з усякими “прибамбасами”. Скоро вже треба виходити. Він підвівся й пішов до дверей.

- Так! - обурено заявила дівчина. - І довго це продовжуватиметься?

- Що? - здивувався чоловік.

- Ну, знайомитися будемо, чи ні? - вона подивилася на нього сердито і стиснула рожеві губки. - Я ж бачила, як ти на мене вирячився.

- Я не вирячувався, дівчино.

Автобус, як навмисне, застряг перед світлофором.

- А що ж це було?.. Але ж хочеш познайомитися?.. - вона піднялася і подивилася йому в очі. А він бовкнув:

- Взагалі то...

- Я - Ліка! - представилася вона, і підійшла ближче, безцеремонно підхопила під руку. - А ти?

- А я - одружений... Тобто я - Ігор Валерійович.

Нечисленні пасажири стали озиратися й хихикати.

- Ігор! А я заміж хочу! - сказала Ліка, й мрійливо подивилася вверх. - От ти мене заміж візьмеш? Тільки чесно!

Від таких різких поворотів розмови, чоловік розгубився і з розпачем сказав:

- Я ж одружений…

- То й що? А от якби не був одружений, взяв би мене? Тільки чесно.

- Ліка. Я зовсім вас не знаю... - почав, було, Ігор Валерійович, але вона відмахнулась:

- Я гарна! Справді. Готую добре, розумна, відмінниця. Чи я тобі не подобаюся?

- Подобаєтеся.

- Чудово, так і що? Взяв би?

- Ну...

Ігор зам’явся, автобус уже повертав до зупинки, і треба було щось сказати:

- Напевно…

- Ура! - Ліка щасливо підстрибнула. - Так коли в РАГС?

Дверцята автобуса відчинилися. Ігор Валерійович став спускатися, проігнорувавши запитання. А вона взяла й спустилася слідом, обійняла його за талію і тикнулася носом у груди, пробурчала глухо звідти:

- Мій Чоловік…

У Ігоря скінчилося терпіння:

- Так! Усе! Вистачить! Дівчино, відчепися від мене, жарти жартами, але межу теж треба знати! - він вирвався з чіпких ручок і швидко пішов геть.

Йому вслід почувся плач. Найстрашніший для чоловіка плач - жіночий. Проти такого ніхто не встоїть. Вона сиділа на лавці, і по-дитячому хлипала носом і моргала величезними почервонілими очима.

Ігор Валерійович зітхнув і зупинився. Ліка подивила на нього з надією.

- Ти ж розумієш, що заміж я тебе не можу взяти? - вона кивнула. - Тоді чого плачеш?

- За-а-а-аміж хочу-у-у!

- А може… чогось іншого? Хочеш я тобі куплю щось і ти додому поїдеш. Га?

Вона надулася, ображено подивилася на нього, підвелася й обсмикала курточку:

- Збрехав, значить, що подобаюся! Добре! Тільки купувати нічого не треба. Ось!

Вона покопошилася в сумочці, і протягнула йому маленьку книжечку. Це була заліковка на ім’я Ліки Олександрівни Васильєвої…

Він згадав що він крім основної роботи також викладає психологію. І про себе вилаявся… Ліка посміхалася, дивлячись на нього:

- Ставте оцінку Ігор Валерійович. Я не ходила на ваші заняття, але курсову роботу на тему “Екстремальні методи впливу на свідомість” здам вам завтра.

Він поставив оцінку “відмінно”, розписався, провів її поглядом і надовго задумався...

- Відмінниця ж… Та й оцінка заслужена...

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: