Жіноче щастя

Комсорг бібліотечного факультету, Тамара завжди була попереду у всіляких починаннях: як політично коректних, так і не дуже (адже це були часи так званого “застою”). В усякому разі, на захист своїх бібліотечних комсомольців комсорг завжди була готова “лягти грудьми” на амбразуру.

Після закінчення вузу (з “червоним” дипломом!) отримала призначення на чільну посаду у методичному відділі Рівненської обласної наукової бібліотеки, поступила в аспірантуру в Москві, з успіхом закінчила її, водночас самотужки виховуючи маленьку донечку.

Керувала бібліотекою для дітей №1 в Рівному, а коли нарешті бібліотека отримала нове приміщення, довела його до ладу, відсвяткувала новосілля і раптом… отримала спадщину від закордонних родичів і мусила хутко збиратися та їхати оформляти необхідні документи аж до далекої Австралії.

Маючи допитливий розум і вольовий характер, Тамара не збиралася доживати життя на дивіденди від спадщини, тим паче, що не таким вже й великим виявився дядьків капітал. Рік, прожитий у країні кенгуру, збагатив пані Тамару не лише досвідом буржуазного трибу життя, а й знанням новітніх бібліотечних технологій, якими “кляті буржуа” з успіхом користувалися у своїх муніципальних та публічних бібліотеках.

Повернувшись на Батьківщину, Тамара з донькою, яка швидко звикла до правильного і суворого розкладу дня австралійської школярки, застали безлад перших років незалежності, “базарну” економіку і ще й звільнення з роботи. Але світ не без добрих людей: знайомі влаштували колишню бібліотекарку на роботу в… аеропорту. Звичайно, маючи світлу голову і здібності до математики, Тамара і на цій роботі опинилася на висоті, але покликання є покликання, тож не дивно, що нашого касира-бухгалтера весь час тягнуло до книги.

І знову поворот долі - настав момент, коли Тамарі Недоводієвій запропонували очолити суто жіночий колектив Рівненської міської централізованої бібліотечної системи і водночас бути директором Центральної міської бібліотеки імені В.Г.Короленка. Чесно кажучи, більшість бібліотечних працівників із радістю сприйняли звістку про те, що пані Тамара погодилася на цю пропозицію.

Усі наступні роки, розповідає пані Тамара, були постійною боротьбою за виживання бібліотеки як такої. Майже щорічне скорочення штатів, урізання бюджетного фінансування, зношеність книжкового фонду і неможливість його поповнення - всі ці негаразди примушували напружувати мізки, комбінувати і кожного разу знаходити якісь приховані ресурси, вигадувати все нові й нові засоби подолання кризи.

Сьогодні, запевняє пані Тамара, бібліотекарі нарешті мають можливість дихати вільно: збільшилася заробітна платня, ветерани бібліотечної справи отримують доплату за стаж роботи. Однак якщо ми назвемо конкретну цифру, ви, шановні читачі, зрозумієте, що справжні бібліотекарі були й залишаються людьми абсолютно безкорисливими…

Отже, привітаємо пані Тамару з днем народження і побажаємо їй не розгубити оптимізму і надалі залишатися такою ж активною, життєлюбною, сильною і гарною жінкою, якою ми знаємо її всі ці роки!

Валентина ЗАХАРОВА

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: