Бачили очі, що вибирали...

Те, що насправді “король голий”, розуміють усі, хто коли-небудь читав казки Андерсена. Тоді чому влада не хоче розуміти: не приховати за “одягом” дзвінких скандалів невирішених проблем української економіки.

Звільняємося від нав’язуваних владою “шор” – політичних дискусій і задаємо одне-єдине питання: а що буде після їхніх поєдинків? Вони – ті, кому ми віддали важелі управління. З першого погляду проймаєшся довірою до них: за мужніми лицарськими постатями справжніх “профі” від політики променіють вусибіч хвилі нарочито підкресленої освіченості – юридичної, економічної, романо-германомовної... Так і пориває пишатися усім цим добром. А всенародної любові як не було, так і немає. Бо єдине, що бачать люди, - брехня!

Отак, відсторонившись від картин останнього мордобиття в вищих ешелонах української влади, запитуєш себе: чому це все – у нас? А чому у нас, не як у поляків, - Лех Валенса на посту президента, не маючи економічної освіти, займаючись літературною творчістю, підняв Польщу зі злиднів до рівня стандартів життя високорозвинених європейських країн. Чому в нас, не як у росіян? (Володимир Путін, до слова, теж не економіст за освітою). А де наші, українські, Маргарет Тетчер, Ангела Мерхель, Кондоліза Райс?

Безумовно, справа не в освіті лідерів чи навіть їх харизмі. Справа – в усталених у суспільстві поглядах на те, кого обирати й за що. Тому на сімнадцятому році існування України незалежної маємо одне й те ж, одну й ту ж дорогу: величні постаті політиків-мужів ведуть усе до нових виборів, до нового мордобиття.

Що робити? Господарювати. Як? Так, як удома, в сім’ї. Там при невеликому сімейному бюджеті всі одягнені і ситі, стіни дому міцні, вікна чисті, голова главі сімейства, батькові, не болить, бо в борги не дозволено влазити, міжусобиці між дітьми присікають в зародку, а зовнішня політика щодо сусідів чи далекої рідні проводиться за найвищими еталонами міжнародної дипломатії.

Тільки... у сім’ї, вдома, усім і всіма розпоряджається мама. Громаді Рівного випав рідкісний шанс налагодити систему господарського життя міста, довірившись жінці. Вона знана як чудовий організатор, сильний, дієвий і водночас демократичний управлінець. Світлана Богатирчук-Кривко неодноразово дивувала рівнян як антикризовий менеджер. Якщо суспільство доросло до розуміння значення економіки як першооснови особистого благополуччя, якщо рівняни готові сприймати чіткість, прогнозованість, прозорість виробничих відносин, що є принциповим для Світлани Богатирчук-Кривко, Рівне стане міцним економічно, гуманітарно спрямованим європейським містом.

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: