Чому дітям шкодить материнський гнів?

Сьогодні я звертаюся саме до батьків, тому що мова піде про те, як відчувати щиру любов до дітей в моменти їхньої «негарної» поведінки і що це дає нам в кінцевому підсумку.

Повинна сказати, що за типом свого характеру я ніколи не була схильна до захоплення дітьми як «явищем природи». Тому я чудово розумію батьків, які «шаленіють» від дитячого ниття або приставання, втомлюються від неуважності або «забудькуватості» своїх дітей, не можуть спокійно дивитися на недбалість і неорганізованість своїх чад.

Але, на щастя, для мене завжди було очевидно й інше, а саме те, що від кожної дитини можна очікувати тільки те, що вона на цей момент з себе і представляє, а зовсім не те, що очікують від неї навколишні. Хочете змінити поведінку дитини – змініть те, що вона відчуває, думає, вміє. А як це зробити, якщо її «недосконала» поведінка дратує батьків? Навіть до тварин в такому стані підходити не можна – ніякого дресирування не вийде! Що вже говорити про виховання!

Ось тут і стануть в нагоді мої поради.

Одного разу темним осіннім вечором я чекала на автобусній зупинці свою доньку-підлітка після скейтерської тусовки в центрі міста. Було волого і вітряно, телефон у моєї красуні «мовчав» (таке буває), я з нетерпінням вдивлялася в пасажирів кожної маршрутки і потроху «закипала»:

— Зовсім не цінує мого особливого ставлення до неї! Кому б ще в такому віці дозволили допізна гуляти (дочка у мене акселератка у всіх сенсах, спілкується з набагато більш старшими хлопцями)?! А вона ще й спізнюється!

В голові почали складатися викривальні монологи (О! Я вмію аргументовано говорити). Потім я стала прикидати, чого на майбутнє можна її позбавити в «виховних цілях» (плани «помсти»). На думку прийшли всякі інші випадки мого неоціненого «батьківського подвигу» і т.д. (все це за 10 хвилин). І тут я поставила собі просте запитання, яке дуже допомагає перебувати в поточному моменті: «Що я відчуваю зараз?»

— Злість!

«Дитина затримується. Може, трапилися якісь ускладнення? Значить їй особливо важливо відчувати себе зараз впевненою, захищеною (наш внутрішній стан створює факти навколишньої дійсності), а що я посилаю їй зі свого материнського серця в такий момент?

— Удaр під дих!

Тривога й гнів матері ЗАВЖДИ забирають сили у дитини! Ти це вже точно знаєш!

І я зрозуміла, що веду себе стереотипно і нерозумно. Якщо хочеш, щоб людина швидше повернулася додому, неважливо дитина це чи доросла, треба випромінювати в її адресу любов і радість, а не гнів і роздратування!

Це зробити дуже просто: потрібно згадати або уявити людину ЩАСЛИВОЮ! З усіма візуальними подробицями, з відчуттям радості за неї і подяки за її існування в твоєму житті.

Я тут же, без роздумів, зайнялася візуалізацією: побачила свою радісну дочку на шкільній сцені після перемоги її команди в інтелектуальному конкурсі, доповнила цю справу «кадрами» з аквапарку, розрізанням іменинного торта в день народження і… тут побачила свою дівчинку, яка вискакує з маршрутки з радісними вигуками: «Перемогли наші!» Я полегшено зітхнула, ми міцно обнялися і попрямували додому.

По дорозі я милувалася донькою, її сяючими очима, світлими локонами, слухала деталі змагань, а сама думала, що треба ж якось звернути її увагу на запізнення. Але не за рахунок цієї радості – це було б просто свинством, та й злість моя вже випарувалася. До того ж я з усією очевидністю зрозуміла, що для неї мій «великодушний» жест з дозволом затриматися допізна, всього лише свідчення моєї розумності, а не «ковток свободи» (що, до речі, типово для сучасних дітей – вони все приймають як належне і, не соромлячись, розраховують на більше). Тому я просто розповіла їй про те, яка метаморфоза сталася зі мною на зупинці, як я з «роздратованої матусі» перетворилася в «ангела-охоронця» і як все чудово закінчилося.

Знаєте, що відповіла моя дочка?

«Ну, мам, ти – герой! З таким «завантаженим» розумом все-таки зрозуміла мене. Я тобі страшенно вдячна і постараюся більше тебе не хвилювати!»

З тих пір пройшло два роки і в мене справді не траплялося приводу для хвилювань – дочка завжди зі мною «на зв’язку» (і не тільки по відношенню щодо «повернень вчасно»). Коли змінюється внутрішній стан однієї зі сторін, неминуче змінюється і поведінку іншої сторони!

Якщо в момент типової конфліктної ситуації (від дитячої істерики, до сперечань з підлітком) батьки здатні подумки згадати свою дитину щасливою і себе радісними, і захопленими від щастям дітей – тоді конфлікт не відбудеться.

Несподівано для себе ви побачите ситуацію з іншого боку і компроміс знайдеться сам собою! Це спрацьовує в найрізноманітніших ситуаціях, в будь-якому віці.

https://ukrainians.today/category/vyhovannya-ditej/

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: