Подарунок

Ірина пішла відчиняти, але за мить позадкувала в коридор, гукаючи чоловіка. До квартири увійшли троє у поліцейській формі, скоромовкою представляючись.

– Ірина Миколаївна Коболєва? – пробасив один із них. – Маєте документ для підтвердження особи?

– А в чому, власне, справа? – поцікавився Ігор, який зайшов до коридору на оклик дружини.

– Громадянка Коболєва пі­дозрюється у крадіжці. В крамниці «Світ зваблення» вкрали дорогий комплект білизни і камера зафіксувала злодія. Ось фото. Гляньте – ваша дружина?

– Ну, трохи схожа, але фото віддалене і нечітке.

Іра пополотніла.

– Є відео, – продовжував наступати поліцейський, – як вона, приміряючи багато комплектів, один запхала в сумочку.

Ігор почухав потилицю.

– Та що ви таке кажете! – вигукнув. – Моя дружина – не злодійка. І не бідує, щоб красти, має чимало різного одягу. Іро, чого ти мовчиш?

– Так, я вчора була в тому магазині, – жінка твердо стулила губи. – Міряла кілька комплектів білизни і один купила. В мене він ще в коробочці, запакований. Хотіла завтра, на День закоханих одягнути, здивувати чоловіка. Але я купила, заплатила готівкою і чек маю.

Ірина пішла в кімнату і почала гарячково шукати білизну та чек з магазину. Звабливу коробочку відразу дістала, але в ній не було чека. Вона пам’ятала, що взяла цей папірець і запхала його разом із білизною, але чека не було.

– Можете не трудитися! – гукнув один зі стражів порядку. – На відео чітко видно, як ви ту білизну кладете в сумку. Збирайтеся, їдемо у відділення.

Ірина благально глянула на Ігоря, мовляв, рятуй, чоловіче. Але він стояв із широко відкритими очима, наче побачив свою покійну бабцю. Відчувалося, що він шокований.

– Як ти до такого докотилася? – прошипів одними губами і рвучко вийшов до кімнати, голосно сказавши, що зателефонує адвокатові.

А потім, коли за всіма зачинилися двері, він закурив і зловтішно усміхнувся. Ірина йому тонко натякала, що він минулого року забувся за День закоханих. І щоб тепер не пропустив свято, жінка старалася: то в борщі йому сметаною намалює сердечко, то у ванній кімнаті на запітнілому від пари люстерку залишить відбиток губ. Поводиться, наче дівчисько. Вже коси сиві, а їй фйола в голові…

Тому Ігор вирішив зробити Ірині такий подарунок, якого б вона пам’ятала до скону.

Чоловік вже давно остиг, охолов почуттями до Ірини. Вже майже двадцять років тягне ту вузду шлюбу і вона все глибше врізається йому в живе тіло, нагадуючи, що він мусить робити вигляд, що ця жінка його цікавить. Коли час від часу виконує свій подружній обов’язок, то думає про Ксеню, молоду довгоногу красуню, яку в обідню перерву часто кличе в кабінет для вирішення особливо нагальних проблем…

Спочатку хотів влаштувати дружині подарунок до Дня закоханих, влаштувавши сцену ревнощів і театрально піти на вечір з дому. Але в той день в інтернеті знайшов цікаву рекламу. Підприємливі хлопці пропонували розіграш, мовляв, приїздять міцні чоловіки в поліцейській формі, з мигалками, під вигаданим приводом забирають дружину у від­ділення. А ви на День закоханих чи на 8 Березня можете сміливо їхати на рибалку, в сауну з дівчатами і взагалі займатися дві доби, чим душа забажає…А пізніше приїздите з квітами, шампанським, кульками у вигляді сердечок і трепетно забираєте дружину з каземату, як герой-рятівник. І вуаля – за двома зайцями справно встигнете.

Спочатку Ігор замислився: чи не занадто це буде для вразливої Ірини. Вона могла розплакатись від будь-чого, брала до голови всі світові біди. Вважала любов подарунком долі.

Колись це було і в нього. Любов – подарунком. Пристрасть – сюрпризом. Ігор зустрів своє кохання багато літ тому ще в інституті. Його почуття було не з тих випадкових зустрічей, коли обмінявшись енергією закоханості, чоловік і жінка розходяться, часто залишаючись друзями чи навіть зустрічаючись час від часу, як кажуть, для здоров’я. Він розчинився у цій дівчині, яка не особливо й звертала на нього увагу. Перестрівав наче випадково, слідкував за нею, говорив по-чоловічому з її залицяльниками. Все робив, аби вона була лишень для нього.

Настав день, коли він здобув її, виборов, узяв. Здавалося, що цей день стане початком їх довгих благих літ – разом. Та вона раптом зникла з його життя. Не відповідала на десятки дзвінків, ігнорувала, а пізніше сказала йому, що не готова до серйозних стосунків.

Ігор тяжко переживав свій подарунок долі. І подолати цю печаль йому взялася допомагати Ірина – дівчина, яка вже давно була закохана в нього. Якось швидко все склалося, так Ігор і незчувся, як одружився. Не буває випадкових зустрічей. Це або випробування, або покарання, або подарунок долі. І ким для нього стала Ірина – залежало від того, який настрій був у чоловіка.

Цього разу він вирішив для себе, що його жінка – не просто покарання. Вона діймала його кожну годину якимись дорученнями чи просто перевіряла, що він робить. Зрозуміло: їй донесли про довгоногу Ксеню, от і бісилася. Але ж він – живий чоловік з живими бажаннями. Дивитися на розповнілу, постарілу жінку не було сил. Ігор себе почував, наче зачиненим у клітці пристрасті, поривання, жаги життя. Був ще повним сил та стремління і вважав, що Ірина мала б це зрозуміти, бо надто часто її голова боліла… «З такого кохання компоту не звариш!» – казав він собі авторитетно і вирішив подарувати дружині те, що на його думку, вона вартувала.

Ігор взяв до рук телефон і набрав номер Ксенії.

– Котю, бери таксі – і до мене, – виспівав у трубку, – маємо багато часу.

Під ранок обох зборов сон, вони так і заснули, не накрившись, розкинувшись на ліжку.

Дзвінок у двері розбудив, сполохав. Ігор притиснув палець до губ, мовляв, тихо, нас немає вдома. Коли чоловік прокрався в коридор і зазирнув у вічко – побачив дружину.

– Одягайся, – прошипів Ігор.

Ігор відкрив двері з подивом:

– Тебе вже випустили? А я збирався телефонувати Семену Марковичу, щоб зранку він до тебе пішов і витягнув з тієї неприємної історії…

– А він мене і витягнув. Я сама йому зателефонувала. Чорти б тебе побрали!

Ірина вклала в останнє слово усю душу. І тоді Ігор зрозумів, що з подарунком він перестарався…

Додайте коментар: Ваше ім'я Текст: