Валерій Богуцький: «Єдина можливість підняти планку

і досягнути чогось більшого в житті - випробувати себе в екстремальних умовах»

За брейк-данс мало не поплатився навчанням

Валерій Богуцький народився 14 лютого 1968 року в родині студентів. Після закінчення 11-ї рівненської школи вступив до педагогічного інституту на фізико-математичний факультет. Як і всі хлопці, відслужив два роки в армії, в Туркменістані, а потім, повернувшись, знову сів за студентську лаву.

Богуцький пригадує, що в той час (а це був 1988 рік) його найбільшою мрією були: авто — ВАЗ 2106 кольору “воронове крило”, трикімнатна квартира і 10 тисяч рублів. Батьки студента не були заможними, тож мусив покладатися лише на себе. Розповідає, що свої перші гроші заробив на 2-му курсі. Тоді при інституті було збудоване кафе, і Валерій з друзями вирішив організовувати в ньому дискотеки для молоді. Тепер з посмішкою згадує, як за влаштований ними конкурс брейк-дансу, який тоді, за радянських часів, розцінили майже, як революційну витівку, мало не вигнали з інституту. Але ці перші перешкоди не зупинили наполегливих хлопців, і вже за якийсь час вони стали організаторами найкрутіших дискотек у Рівному в кафе “13”, що в районі радіозаводу.

Автомобільний дебют

До закінчення третього курсу Валерій починає розуміти, що педагогічна стежина – то не для нього. Отож, вступає і успішно закінчує Київський політехнічний інститут.

Якраз у ці роки, пригадує він, у країні почався відео-бум: активно створюються відеосалони, прокати, а відеомагнітофон узагалі стає предметом культу. Звісно, заповзятий молодий парубок не міг впустити такий шанс і вирішив: а чому б і мені не спробувати. Отож, невдовзі в Рівному з’являється відеосалон з пунктом прокату, записом відео тощо. До речі, саме в цьому закладі Валерій познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Але це було трішки пізніше. А тоді молодий чоловік жив ще тією, старою мрією про власне авто. І воно таки в нього невдовзі з’явилося. Правда, не нове, а після ДТП, після ремонту, зате своє, власне. Не маючи ані найменшого поняття про те, як керувати автомобілем, Богуцький все ж таки сідає за кермо і їде зі стоянки до дому, де знімав квартиру. А потім, вдало дебютувавши, зізнався Валерій, він ще близько півроку їздив без водійського посвідчення. Розповідає, що користувався батьковим, пояснюючи даішникам, що тато брав учора автомобіль і забув у салоні свої права. Та, врешті, він таки склав екзамен, отримав водійське посвідчення і був легалізований як учасник дорожнього руху.

Від жіночого одягу - до мастил Shevron

Наступним проектом Валерія Богуцького стало підприємство з виробництва верхнього жіночого одягу, яке він започаткував спільно з іноземними партнерами. Та, щойно вдалося налагодити постачання товару за кордон, збудувати цех, придбати потужне обладнання, як у нашій країні почалася шалена інфляція. Валерій Станіславович пригадує, що в ті часи, практично, за один день заможна людина могла стати банкрутом і навпаки. Все відбувалося так швидко і незрозуміло, що виробничий цех мусили закрити, адже всі прибутки підприємства доводилося сплачувати в рахунок банківських кредитів.

А вже за якийсь час Валерію Богуцькому пощастило познайомитися в Лондоні з людиною, яка зіграла одну з найважливіших ролей у його житті, - топ-менеджером компанії Shevron Стюартом Росом. Після декількох зустрічей з цією, за словами Валерія Станіславовича, неабиякого розуму, досвіду й управлінського таланту людиною, вони домовилися про початок нової справи – дистрибуція мастильних матеріалів компанії Shevron. Причому цього разу все було дуже серйозно – запрацювали одне за одним шість представництв в Україні. Було все, пригадує Богуцький, – нові знання, досвід, помилки. Але в молодого українського бізнесмена нова справа пішла, як по маслу.

«Я горджуся тим, що роблю хліб»

Коли українська економіка перейшла до всепо-глинаючої системи взаємозаліків, адже на той час у бюджетах не було жодної копійки, а людям не виплачували зарплату по півроку й більше, друг і сьогоднішній партнер пана Богуцького запропонував йому створити підприємство, яке б займалося реалізацією механізмів погашення заборгованості з зарплати. Хоч це було досить складно, але підприємцям вдалося розробити непогану схему, значно спростивши для бюджетних організацій повернення заборгованостей. Це був час, коли створювалися основи нинішнього Торгового дому “Рівненщина”.

А в 2002 році, коли, нарешті, закінчилася епопея з тими взаємозаліками, розуміючи, що потрібно повертатися в реальний сектор економіки, компаньйони розробили й успішно реалізували декілька бізнес-планів. Так, сьогодні під керівництвом пана Богуцького і його партнерів діє ціла низка підприємств, у яких працює понад дві тисячі людей. Предметом гордості Валерія Богуцького є рівненський хлібозавод “Рум’янець”. “Я горджуся тим, що роблю не горілку, а хліб”, - говорить він. А ще пана Богуцького тішить те, що він має безпосереднє відношення до ще одного свого дітища - радіостанції “Трек”, яка з’явилася в Рівному першою і залишається сьогодні найпопулярнішою.

Не треба обіцяти людям золоті гори

Будучи вже досвідченим і успішним підприємцем, 2002 року Валерій Богуцький отримав пропозицію від тодішнього голови Рівненської облдержадміністрації Миколи Сороки очолити Дубенську райдержадміністрацію. (Тут варто зауважити, що до того часу він закінчив Академію державного управління при Президенті України в 2002 році, і навіть написав дисертацію, яку обов’язково планує захистити.)

Спочатку, згадує Валерій Станіславович, ця пропозиція його не надто зацікавила, мовляв, навіщо вона мені, я маю цікаву роботу, гарні перспективи. Але з’явився азарт, бажання випробувати себе, перевірити, чи так насправді легко ведеться тим керівникам, роботу яких, зазвичай, лише критикують. Отож, погодився і, переконаний, що справився досить непогано. А свідченням тому називає свою перемогу на довиборах до Рівненської обласної ради.

Як це сталося, до кінця не може зрозуміти й досі, адже, говорить, ніхто ніколи не може бути впевнений до останньої хвилини, навіть сама людина, за кого вона буде голосувати. Валерій Станіславович упевнений, що свій вибір людина завжди робить не розумом, а серцем, відчуттями. Саме тому, напевно, під час передвиборчої кампанії не обіцяв людям золоті гори, а просто приїжджав і спілкувався, намагався бути таким, як є насправді, адже природність, говорить він, більше імпонує людям, ніж будь-які переконання, обіцянки, реклама.

Втім, обіймав крісло голови Дубенської райдержадміністрації Валерій Станіславович недовго - до першого туру виборів Президента. А після того пішов з роботи за власним бажанням, - вважав такий крок оптимальним у тій ситуації, що склалася.

Про політику і вибори

Валерій Богуцький іде на вибори міського голови Рівного за підтримки Блоку Юлії Тимошенко. Втім, сам він ніколи не належав ні до якої партії і пишається цим. Але, твердить, саме в Юлії Володимирівні зміг побачити людину, яка близька йому за своїми поглядами, яка відчуває і бачить світ так само, як він, яка думає і ставить перед собою високі, іноді, здавалося б, нереальні цілі.

- Я переконаний, що сьогодні це єдиний лідер, який справді може навести лад у країні, - не тому, що вона краще знає економіку, не тому, що вона кращий фахівець у якійсь галузі управління, - говорить Богуцький. – Просто це людина, яка перестрибнула в своїй свідомості планку, яка є в кожного з нас. Сьогодні планка Юлії Тимошенко не в площині грошей, не в площині впливу, - вона живе однією, але дуже благородною і потужною ідеєю, – хоче служити і навести лад у цій країні. Вона – лідер, з яким я готовий іти й перемагати.

Вибори мера для Богуцького – це дуже висока планка, можливість випробувати себе в екстремальних умовах. І він упевнений, що досягне цієї мети, адже вона для Валерія Станіславовича – не самоціль, а можливість, перш за все, зрозуміти себе і досягти іншого, нового рівня.

А на лижах їздить краще,

ніж Президент

Уже на третій день після знайомства з майбутньою дружиною, одеситкою Ларисою, молоді люди вирішили, що будуть разом. Сьогодні вони виховують двох чудових дітей – 13-річну Юлію і 8-річного Андрія, з якими тато, який би втомлений чи зайнятий не був, обов’язково мусить поспілкуватися хоч півгодинки щовечора. Всі разом вони обов’язково щонайменше раз на рік виїжджають в гори, щоб покататися на лижах, - як Президент з сім’єю. Але, стверджує Богуцький, катається на лижах він краще за Віктора Ющенка.

Крім того, Валерій Станіславович любить пірнати з аквалангом. Говорить, що це заняття вчить дивитися на світ зовсім іншими очима, розуміти справжні цінності. Цього року кандидат на посаду міського голови Рівного планує навчитися літати на планері, а ще - стрибнути з парашутом. Втім, він не вважає ці заняття екстремальними, бо переконаний, що найбільший екстрім – це наше життя.