ЯК СІРА МИШКА КОЛОСКИ ДІЛИЛА

Цієї осені прийшов час іти цій неслухняній мишці у школу. Та хіба ж вона послухає?!

- Я і так все знаю, - пропищала тоненьким голоском мишка. - Вчитися мені ні до чого, хіба що час тільки витрачати.

От на цьому і зупинилася. Скільки не вмовляли її рідні, а вона, знай, усе своє мовить: “Не піду та й не піду”.

- Якщо так, - сказав тато, - тоді тобі доведеться заготовити зерна на цілу зиму для нашої великої родини. Бо ми з мамою цілий день на роботі, а твої братики і сестрички теж допізна затримуються у школі.

- Згода, - відповіла мишка. - Аби тільки у школу не ходити.

Наступного дня довгохвоста взяла торбинку і подалася на поле шукати колоски із зерном. Довго ходила полем сіра мишка, ніяк не могла знайти бодай колосочка. Уже й мозолі на ногах понатирала, але так нічого і не знайшла. Невдовзі почало вечоріти, треба було повертатися додому, аж раптом побачила, що на краю дороги лежить загублений людьми цілий-цілісінький сніп пшениці! Тільки-но кинулася до нього бігти, як з іншого боку почула хрипкий голос ховраха:

- Це мій сніп, я його перший побачив!

- Ні, - заперечувала мишка, - я його першою знайшла!

- Це мій! - не вгавав ховрах.

- Ні, це мій! - продовжувала довгохвоста.

- Мій, не віддам!

- Мій, не відпущу!

- Що ж тоді нам робити? - запитав ховрах, тримаючись з одного боку за снопа.

- А давай ми його поділимо на дві рівні частини, одна буде тобі, а інша - мені, - запропонувала сіренька.

- Давай, - погодився той. - Тільки ти діли, а я буду спостерігати, чи правильно все робиш.

Розв’язала мишка снопа та й почала ділити: один колосок кладе собі, а три - ховраху, один знову собі, а п’ять - ховраху. І так доки всього не поділила. А ховрах сидів і, радіючи від того чудного поділу, тільки потирав долоні.

- Ну що, все по-чесному? - запитала після цього миша.

- Ага, - відповів той, сміючися з неграмотної сірої мишки.

- Ти вмієш ділити краще за всіх, кого я знаю, - мовив знову ховрах, ледве забираючи свою величезну частину. На цьому вони й розійшлись.

Коли мишка прийшла додому і принесла своїх десять колосків, то всім почала вихвалятися, що вміє краще за всіх ділити.

- Це навіть ховрах мені сьогодні сказав, - пищала радісно довгохвоста. І розповіла всім про сьогоднішню пригоду, і про те, як вона розділила знайдений сніп пшениці. Довго після цього з неї сміялися вдома, а вона не розуміла чому. Аж доки мама не пояснила неграмотній доні, як правильно потрібно було б розділити здобич. Соромно тоді стало сірій мишці. Не знала куди й очі заховати.

“Напевне й ховрах уже всім розповів про мене. Ото сміху буде, хоч на двір не виходь, - подумала мишка. - Завтра обов’язково піду до школи, щоб більше ніхто не сміявся з моєї неграмотності”.