Погляд з орбіти у підвал

Чимало митців, досягнувши певного успіху раптом пригадують, мовляв, свою кар’єру вони почали у ранньому дитинстві, чи навіть, коли тільки народилися, з колиски, де замість іграшок тиснули пальчиками дитячих ніжок на кнопку фотоапарату “Зеніт”. Олександр - людина скромна і попри те, що в середині 90-х полюбляв фотозйомку, на плівку першим своїм кроком у фотомистецтві визнає виключно прихід у 2007 році до місцевого фотоклубу “Час”. Мистецтво фотохудожників місцевого розливу вразило душу Олександра ще в 93-му році, коли він вперше спустився до фотогалереї у колишньому бомбосховищі. До того Олександр мешкав та навчався у Санкт-Петербурзі, де п’ять років мав можливість відвідувати найкращі музеї та естетично виховуватися на картинах відомих класиків. Будучи студентом військового інженерно-космічного інституту ім.Можайського, інженер-балістик мав би в майбутньому розраховувати траєкторії польотів супутників на орбіті. Але з розвалом СРСР такий фах став непотрібним. Повернувшись до Рівного, Олександр був вражений, що у провінційному фотоклубі “Час” вирує бурхливе творче життя і колектив має світове визнання. Та приєднатися до когорти однодумців Олександрові дозволив технічний прогрес. Як він зізнався, на відміну від часів, коли фотограф годинами не витягав рук із ванночок з проявником, зараз процес зйомки та обробки значно доступніший, тому і сам взяв до рук цифрову фотокамеру. За три роки його світлини відбиралися міжнародним журі для участі у 21 фотоконкурсі у 17 країнах світу. Є фотографії, які відзначаються майже на усіх конкурсах, серед таких фото “Чернець”, яке було зроблене під час візиту до Рівного московського Патріарха Кирила. Олександр помітив серед паломників обличчя літнього монаха, яке випромінювало спокій і зробив кілька кадрів. Це фото експонувалося у рекордній для автора кількості - у 17-ти фотосалонах. Під час того ж візиту художник зробив серію фото з монашками, які зов-нішньо нагадували сестер милосердя у білому вбранні з хрестами на чолі. Та згодом фотограф дізнався про них більше, побачивши по телебаченню сюжет та упізнавши знайомі обличчя. Виявилося, що це були сестри милосердя, що мешкали при Храмі Святого Михайла, який розташований поруч із Центральною клінічною лікарнею Києва, якій вже понад 100 років. Ще у 1874 році лікарня для бідних була відкрита на пожертви заможних людей. У 1930 році на Пасху храм був зруйнований більшовиками, а у 1995 році богослужіння поновлено і відбувається воно у приміщенні колишньої трапезної. Фото “Сестри” з цієї серії у 2009 році отримало на виставці “З любов’ю до жінки” у львівському фотосалоні голубу стрічку FIAP. Найвищі відзнаки Олександр Ковшун отримував за пейзажні фото, яких у його доробках чимало. Так, срібну медаль ISF він отримав за краєвид “Чудова картина”, зроблений у Туреччині, а бронзовою медаллю FIAP була відзначена світлина “Осінній променад”, відзнята на Україні.

Із серії, представленій на виставці, є робота, на якій зображена танцювальна пара. Автор часто застосовує прийом, коли відзняті у натовпі персонажі відокремлюються і нібито переносяться на інший аркуш. Так само танцюристи вирвані з масовки і на фото навколо них лише темний фон, що концентрує увагу саме на їх образах.

Ще один цікавий знімок, на якому зображені молоді панки з чудернацькими зачісками на головах. Відпочиваючи у Севастополі, Олександр помітив, що незвична молодь гуртується на Набережній. Побачивши фотографа мо-лодики робили усе, щоб не потрапити у кадр - їм це не дуже подобалося. Тоді художник зробив вигляд, що пішов, а сам непомітно продовжив знімати з верх-нього ярусу Набережної. Завдяки прихованій зйомці робота вийшла дуже життєвою та невимушеною, адже молодь поводилася абсолютно природно. А ось під час фотографування монашок вийшло навпаки. Коли сестри милосердя побачили, що їх знімають, по їх обличчях пробігла усмішка, вони пожвавішали і це додало теплого настрою композиції. Автор зізнається, що серію пейзажних фото легше доповнювати, аніж репортажні знімки, бо для зйомки людей треба часто бути у центрі якихось подій. Олександр стверджує, що створити півсотні пейзажів легше, аніж знайти п’ятдесят цікавих типажів для серії портрету.

Митець мріє про філософські роботи, які б несли певне смислове навантаження. Отож, слід чекати від Олександра Ковшуна нових творчих сюжетів.