Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №490 від 03.03.2011p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#40 днів без друга

Він був Людиною з великої літери

Він був Людиною з великої літери

Колишній голова Рівненської ОДА Роман ВАСИЛИШИН: - 90-ті. Посівна кампанія на Рівненщині практично зупиняється через нестачу паливно-мастильних матеріалів. А грошей на їх купівлю немає. Тоді я звернувся по допомогу до Володимира Малихіна, якого я до цього знав, але не близько. Я запросив його до себе і чесно розповів про ситуацію, яка склалася: треба тисячу тонн пального, або ж область залишиться без хліба. При цьому зазначив, що адміністрація обов’язково розрахується за все спожите пізніше, через півроку. Наша домовленість була суто усною, без підписання жодних договорів і зобов’язань, так би мовити - віра на слово.

Володимир Малихін попросив зачекати хвилинку, взяв телефон і вийшов за двері. Повернувшись, сказав, що поставив до відома своє керівництво і отримав відповідь: “Під твою відповідальність”. Бензовози відразу поїхали по пальне…

Маю зазначити, що Малихін є специфічною фігурою: він білорус за національністю, проживав в Україні, а працював у росіян. При цьому, все у нього було гаразд. Чому? Бо він був розумним господарником, який ніколи не ліз у політику. Він один із нечисельної армії Золотого фонду керівників.

Він ніколи не належав до тих людей, які ставлять свої інтереси вище за виробничі. Виконував свої обов’язки на 105 відсотків, щиро за все вболівав, тому і хворів на серце…

Після того випадку під час посівної, ми неодноразово з ним зустрічалися. Траплялися випадки, де знову ж потрібна була його допомога. І він завжди протягував області руку допомоги.

Бачилися і тоді, коли я вже не був при владі. Не можу сказати, що ми були близькими друзями, але завжди підтримували товариські стосунки. Згодом, коли я повернувся на роботу в “Княжу”, працювали зі страхових питань. Він знав, що я його не підведу, а я знав, що на Малихіна завжди можна покластися.

До речі, мали ми і спільне захоплення - нумізматика. Але на відміну від мене, непублічного нумізмата, Володимир Костянтинович був фанатом свого хобі.

Голова правління ПАТ “Рівнегаз” Петро ДУБАС:

- На жаль, особисто з Володимиром Костянтиновичем я познайомився дуже пізно, хоча багато років ми знали один одного заочно. Тим не менше, цього часу вистачило для того, аби відразу зрозуміти, що він - справжній керівник, Керівник з великої літери, керівник старого гарту. Багатослів’я не було, як і вихваляння, що почав працювати з раннього дитинства. Ми говорили і ділилися своїми баченнями щодо економічної ситуації в нашій державі, на наших підприємствах. Позитиви від цього були вагомі, адже я, наприклад, пізнав нове у методах управління підприємством. Напевно, і він у мене щось запозичив.

Ми часто спілкуватися телефоном і щоразу обмінювалися думками. Це потрібно було нам обом, а мені особисто було важливо почути його позицію щодо тієї чи іншої ситуації.

Зустрічалися родинами і у неформальній обстановці. Маю відмітити, що у позаробочий час, а особливо у присутності своєї дружини, Володимир Костянтинович ставав геть іншою людиною. Він виявився кулінарним гурманом, який розбирався і вмів готувати різноманітні страви. Дружина біля нього відчувала себе справжньою жінкою. І неозброєним оком було видно наскільки вона піклується про нього, наскільки у них міцна сім’я, наскільки сильно вони розуміють один одного.

З великим теплом говорили про рідну Білорусь, куди часто їздили, і важко сприймали тамтешні негаразди. При нашому спілкуванні половина дня пролітала, наче одна година. З цією сім’єю хотілося зустрічатися і проводити разом час, бо вони були завжди привітні, приємні і відкриті у розмові.

Останнім часом я часто чув від Володимира Костянтиновича, з яким задоволенням він ходить на роботу, навіть вже не у якості директора, а радника. Йому було приємно, що нове керівництво цінує і хоче знати його думку, чекає на пораду. Тому він просто бігав на цю роботу, а не ходив.

Президент Рівненської торгово-промислової палати Микола ЯРОЩУК:

- Наше знайомство розпочалося відразу після того, як Малихін приїхав на Рівненщину працювати керівником Прикарпатського районного управління, а я очолював Рівненське ШЕУ. І оскільки Володимир Костянтинович був у місті людиною новою, нам спільно доводилося вирішувати низку важливих для підприємства питань. Конструктивізм завжди відчувався і у його розмові, й у його діях. Ми так часто спілкувалися, що з часом наші виробничі відносини переросли у дружні.

Коли була організована торгово-промислова палата Рівненщини і стояло питання у проведенні установчих зборів, перший, хто відгукнувся на пропозицію зареєструватися, був Володимир Костянтинович. І першим, кого обрали членом президії цих зборів, був також він. Таким чином розпочалася наша плідна спів-праця у напрямку зовнішньоекономічної та господарської діяльності, яка тривала до останнього дня.

Надзвичайно шкода, що він пішов від нас ще надто молодим, але він залишив після себе справді гарний слід. І мені надзвичайно приємно, що я був хорошим приятелем і другом цієї людини.

Він не скривдив ні людей, ні Бога. Я брав з нього приклад і всім говорив: “Подивіться на Малихіна - конкретний, діловий і справедливий”. У його життєвому кредо не було такого поняття, як трішки чорне, чи трішки біле. Якщо він сказав, що це чорне, то так і було. Відтінками райдуги у своєму житті він не користувався. Подобалося це чи ні, але він завжди казав свою правду, висловлював свою точку зору і у більшості випадків був правий. Необміркованих кроків ніколи не робив. Кілких фраз чи слів на адресу своїх підлеглих ніколи не говорив, навіть зауваження з його уст були м’якими, непомітними, ламінарними. Йому завжди вдавалося підказати правильний шлях чи толерантно вказати на помилку. Але при цьому він активно відстоював свою позицію і свою життєву лінію.

Колектив ДП “ПрикарпатЗахідтранс” працював і працює як єдиний механізм, вже у коридорах управління відчувалася атмосфера налагодженості і поваги. Він вчив, направляв, і результат ніколи не чекав. Володимир Малихін дуже любив людей, поважав їх і ніколи не сказав поганого слова. Він намагався усіх об’єднати, і тому сьогодні підприємство, яке охоплює сім областей України, називають єдиною родиною. А потрапити на День народження Малихіна у перший день було взагалі неможливо! Його їхали вітати не як директора підприємства, а як порядну, чесну, добросовісну людину.

Ми часто виїздили з ним за кордон. І я бачив на власні очі, як Володимира Костянтиновича зустрічали. Це були душевні, відверті обійми, коли усі були на рівних, відчувалася тепла і невимушена атмосфера. Він ніколи не давив своєю посадою. Вмів настільки наблизити до себе людей, його сприймали як друга. Так, була повага, паритет, але у бесіді цього не відчувалося. Головне те, що він не обіцяв того, що він не зробить. За це його поважали, бо він не лукавив.

Він заходив у будь-які кабінети влади і прізвище Малихін зажди було на слуху. А скільки він допомагав як меценат! Ніколи і нікому не відмовляв. Наскільки я знаю, усі, хто до нього звертався, мали підтримку, бо він вважав, що хай потрошку, але всім. Це також свідчить про те, що людина не спустилася з неба, а прийшла від народу, від землі. Він твердо стояв на ногах, але не піднімався вище, чим потрібно, тому не любив зверхності у людях. Він хотів бути таким, як усі. І йому це вдалося.

Директор філії “Відділення ПАТ Промінвестбанк в м.Рівне” Василь КОЛОМИС:

- Пригадую, коли Володимира Костянтиновича проводжали на пенсію, мене надзвичайно вразила непідробна щирість та непоказова відвертість стосунків, які існували у його родині. Це, погодьтеся, якнайкраще характеризує людину, тим більше, якщо ти не мав нагоди знати її саме з цього боку. Не кожному випадає таке щастя - зберегти своє кохання, почуття, довіру, вірність і передати їх дітям. Я вважаю, це від Бога…

Володимир Малихін обіймав високу посаду і мав чимало різноманітних нагород, але він володів вродженим талантом людяності, доброти, чуйності і привітності. Здавалося, що разом з ним у кабінет заходять спокій і рівновага. Не думаю, що і на роботі він на когось підвищував голос, бо мав надзвичайно теплу енергетику.

Маю відзначити і талант Володимира Костянтиновича як керівника. З тою командою фахівців, яку він створив на підприємстві, завжди було приємно працювати. Це люди, яким можна вірити на слово, і як-то кажуть “під купецьке слово видати кредити”. Бо він був людиною слова, і вимагав цього від інших. Його прізвище - Малихін - завжди асоціювалося з довірою, про це знали і в Москві, і у Києві, і у Рівному. Коли навіть у нашій співпраці траплялися неприємні ситуації, пов’язані з фінансами, вони завжди вирішувалися дипломатично. Він ніколи не впадав у крайнощі, намагався об’єктивно оцінити усе те, що відбувається, і завжди мав свою точку зору.

Час від часу кожному керівнику не вистачає виваженості та стриманості у деяких ситуаціях, навіть мені. І коли я відчуваю, що зараз зірвуся, згадую Володимира Костянтиновича - толерантного і чемного, який, напевно, з цими рисами характеру народився, і роблю крок назад.

Заступник голови Рівненської ОДА Володимир НОВАК:

- З Володимиром Малихіним ми більше спілкувалися по роботі. Познайомилися приблизно наприкінці 1998 року, коли я обіймав посаду начальника управління промисловості, енергетики, транспорту та зв’язку Рівненської ОДА, а він працював керівником “Прикарпаттранснафтопродукту”. Трубопровідний транспорт - це також транспорт, тому я курував і цю галузь. Ми надзвичайно багато працювали над різними питаннями і проблемами. Часто розглядали питання крадіжок на трубопроводі, розбиралися у причинах їх виникнення і дійшли спільного висновку, що єдиним виходом у боротьбі із посяганнями є посилена охорона. Ось так разом, напевно, перші в Україні, ми ввели таке поняття, як спецміліція, яка охороняла трубопровід. Згодом виступили ініціаторами створення відповідного законопроекту, згідно з яким подібні підрозділи почали функціонувати по всій Україні. З ним легко і приємно працювалося, оскільки Володимир Костянтинович був надзвичайно кваліфікованим спеціалістом і талановитим керівником.

З часом мої посади змінювалися, але ми продовжували підтримувати зв’язки. Разом їздили на святкування у Гощу, до госпіталю ветеранів Великої Вітчизняної війни у Клевань. “ПрикарпатЗахідтранс” завжди брав активну участь у всіх заходах, які проводилися на території області, і надавав свою допомогу.

З ним було спокійно і затишно, разом з тим відчувався сильний характер цієї вольової людини і жодних сумнівів у його словах не було. Володимир Малихін - це людина слова, чи-то пак, як колись говорили, Людина з великої літери. Він говорив відразу, що саме може зробити, чим допомогти. А коли був невпевнений, чесно відповідав, що йому потрібен час на роздуми.

Без зверхності, без зайвих вимог, без лукавства. Таким був Володимир Костянтинович Малихін.

Президент фірми “Одяг” Олександр ОВЕРЧУК:

- Напевно, я не додам нічого нового, однак про Володимира Костянтиновича можу сказати, що це була, насамперед, дуже порядна людина, керівник, який багато допомагав місту та області. При цьому він ніколи не рекламував свої добрі вчинки. Чинив так, бо вважав це своїм обов’язком громадянина та керівника великого підприємства.

Володимир Малихін з того покоління людей, яке сьогодні, на жаль, відходить. Це люди, які вміють працювати самі та показують своїм прикладом, як слід працювати іншим. Вони пройшли важку школу життя. Можу порівняти Володимира Костянтиновича хіба що з Віктором Чайкою. Обидва дуже завчасно пішли з життя і могли б ще зробити багато на користь держави та сус-пільства.

Я завжди із захопленням ставився до стосунків Володимира Малихіна та його дружини. Такої любові та шани не часто доводиться бачити у житті. Взагалі, він зігрівав своїм душевним теплом всіх, хто був поруч. Володимир Малихін вирізнявся демократизмом по відношенню до людей. Я знаю, що на підприємстві ДП “ПрикарпатЗахідтранс”, яким він керував більше двадцяти років, працівники зі своїми особистими проблемами приходили до директора і він, попри зайнятість, завжди знаходив час для того, аби вислухати, дати пораду, допомогти.

Багато ще добрих слів можна сказати про покійного Володимира Костянтиновича Малихіна, видатну людину і чудового керівника. На жаль, кращі залишають цей світ першими.

03.03.2011



Рівне-Ракурс №10 від 03.03.2011p. 
На головну сторінку