Пам’яті Шевченка!

І свіжий подих весняної пори.

Мандрує світом тінь твоєї Катерини,

І гайдамаки скоро вирушать у путь.

Ти - любий Батько нашої Вкраїни,

Твоє ім’я навік не похитнуть.

Ховає вечір запахи ранкові,

І сонце криється у безвісті сумній;

Співає ніжно ненька колискові

Своєму сину й донечці малій.

Уже не чуть ні подиху, ні крику,

Усе занурюється в тихий сон.

Один лиш Ти...

Не опускаєш Ти повіки,

Крадеться смуток,

Палахкотить в душі вогонь.

Ти так жагуче любиш Україну,

Болієш нею, рвешся в бій ти.

Усіх єднаєш, як одну родину,

І від кайданів хочеш вберегти.

Не треба, не журись, Кобзарю, тяжко:

Усе пройде, розквітне любая земля,

Впадуть кайдани, буде вже неважко -

Наступить чесна, довгожданная пора.

Ми знову чуємо Тебе, Тарасе,

Хоча й пройшло вже стільки літ!

Ми вільні стали, вже допита чаша

Страждань отих і закликів гучних.

Спасибі, Батьку, за слова

Твої безцінні...

Ти всіх учив боротись проти зла.

І “Заповіт”, і “Сон” - вони дорогоцінні,

Бо в них твій заклик -

Прагнути добра!..