Немає пристойних знайомих

І тут у мене на прикметі з’явився колишній колега, а нині просто приятель, Серьога. У всіх відношеннях товариш позитивний, тільки злегка сором’язливий. У нього також одвічні проблеми з приводу “познайомитися з гарною дівчиною”. Чого б не допомогти людям? Сказано - зроблено. Запросили їх у суботу на дачу на шашлики-машлики… Познайомилися, ніби сподобалися один одному. Останнього поштовху не вистачає. Його ми з дружиною організували. Серьога ж то практично поруч з на-ми живе. А цю принцесу треба на інший кінець міста везти. От я і вигадав: “Візьми дівчину на постій на одну ніч”.

Сергій: “Звичайно-звичайно! Про що розмова!”

А ця хоч і в курсі була наших вивертів, для годиться почала відмовлятися: “Що ви, що ви! До незнайомого чоловіка, на ніч, як можна?”.

Сергій: “Які незручності? Я виділю вам чудовий диван! А якщо ви хвилюєтеся, що я буду до вас чіплятися з дурницями, то дарма”.

Ірина до мене повертається і шепоче: “Значить, самій доведеться”.

Я киваю. Ага, мовляв, Серьога, повторюю, хлопець сором’язливий. Сам ініціативу точно не виявить.

На зворотному шляху ми з дружиною вигадували всілякі версії подальшого розвитку подій, захихотілися, мало не до смерті.

Наступного ранку (неділя, ми ще в ліжку) преться ця жаба заводна. І з порогу нам пред’являє: “Ви з ким мене залишили? За кого ви взагалі мене маєте? Та як вам не соромно?”.

Ми очманіли. Дружина відразу основну версію висунула: “Він що, до тебе чіплявся?.. Ой, тьху, в сенсі - НЕ чіплявся?”.

Ірина: “Та ні! З цим якраз усе гаразд. Але у нього ж - НІГТІ!”

- Які нігті?

- НА НОГАХ! НІГТІ! Як у мене - на руках. Уявляєте? І ви мене практично до нього в ліжко заштовхали. Вам не соромно?

Я навіть отетерів злегка. Лежу, говорю: “Слухай! Він, звичайно, мій приятель. Але у нас не настільки близькі стосунки, щоб я йому нігті на ногах підстригав”.

А дружина, передчуваючи скандал, говорить заспокійливо: “Ну в кожного ж є свої вади. Он, мій у вусі сірником любить колупатися. Знаєш, як дратує? Скільки живемо - нічого зробити не можу. Підстрижеш Сегрійку нігті, і буде просто ідеал чоловіка”.

- Так? А з цим, що мені накажете робити? Він же мене всю подряпав! - говорить Ірина, демонструючи свої філейні частини.

Я аж присвиснув. Там такі протектори залишилися, наче ми її не до Сергія на ніч відправили, а до ведмедя гімалайського на зимівлю. Садна. Синці. Жах! Дружина очі круглі зробила і мене в бік пхає: “Оце пристрасть!”.

- Пристрасть, як же. Це вже після всього уві сні мене своїми пазуристими маніпуляторами.

- Ну і пішла б спати на диван, - говорить дружина.

- Я пішла. А там на дивані - собака. Як заричить!..

Пішли жінки на кухню каву варити, а я схопився, халат насунув, і Сергію давай телефонувати.

- Привіт!

- Привіт, - говорить той. Сонний. Незадоволений. Злий.

- Як справи? Як Ірина? Поїхала?

- Та вона ні світ ні зоря зіскочила і злиняла. І слава Богу, до речі. Я хоч на годинку задрімав.

- А що таке?

Сергій зачаївся, мабуть розмірковуючи, чи варто мені говорити. Потім його прорвало.

- Знаєш, ти мені більше таких подруг не підкладай! Мало того, що вона вночі налякала мого собаку, що той обдзюрився на дивані, так вона ще й хропе!

- Ну, подумаєш! Випила дівчина трохи. Лежала незручно. Місце незнайоме.

- Так? Ти в армії служив?

- Знаєш, що служив.

- Так от. Вона не просто хропе. Вона хропе, як РОТА П’ЯНИХ СТРОЙБАТІВЦІВ!

- Та ну! Пошепотів би їй щось на вушко, вона б і перестала.

- А я не шепотів? Я спочатку шепотів, потім плічко цілував. Потім гладив. Потім поштовхав злегка. Марно! Хропе так, що стіни трясуться. Я боявся, що сусіди стукати почнуть. Довелося її злегка штовхнути.

- Допомогло? - Обережно запитав я.

- Знаєш - допомогло. Допомогло - лише на п’ять хвилин! Тож МЕНІ ДОВЕЛОСЯ ПХАТИ ЇЇ ВСЮ НІЧ, З ІНТЕРВАЛОМ У П’ЯТЬ ХВИЛИН...

...На кухні дві подруги пили каву і займалися дуже цікавою справою. Перед ними лежав наполовину списаний аркуш паперу. Вони складали список чоловічих вад, з якими Ірина не уживеться В ЖОДНОМУ ВИПАДКУ.

Я запитав: “Слухай, Ірок, а у тебе самої-то які-небудь вади є?”

- Чесно?

- Я ж не одружуватися з тобою збираюся?

- Є!

Вона замислилася ненадовго, потім почервоніла і сказала, потупивши очі: “Я пишу з помилками”.

Коли список був закінчений, а займав півтори сторінки дрібним почерком, дружина ще раз уважно його переглянула, подумала, зітхнула, і сказала сумно: “Знаєш, Ірино. Виявляється, у нас серед знайомих практично немає пристойних людей. Вибач”.