НІХТО, КРІМ НЕЇ

- Можна і на ти, сеньйорито. Я помітив глибину вашого погляду, але, що він такий прекрасний...

Знайомство звершилося, а інакше бути не могло. Гумор, компліменти, щирість, стукіт коліс дарма не проходять. Молодь позалазила на верхні полиці і щебетала аж до світанку, не помічаючи часу, втоми, зупинок потягу та довгих чекань на “зелене” від семафору. Але все колись закінчується і навіть стрічка колії врешті-решт добігає до свого вокзалу. Ми навряд чи шукаємо великого сенсу у випадкових зустрічах. У будь-якому разі цей сенс має значення тільки на час нашого спілкування з незнайомцем, хай навіть декілька днів потому, а потім... вир життя, інші враження, емоції і все ж таки...

Ще вчора його серце звучало в мажорі, а вже сьогодні надривається, наче скрипка, не вистачає її замислених очей, дзвінкого голосу, неповторної посмішки. Невже кохання з першого погляду? Хай йому грець! Невідомість страшенно лякала, та сидіти з нею віч-на-віч вкрай не хотілося і тому вирішив діяти. Два дні провів під тиском творчого пошуку зі своєю шести-струнною подругою, перебравши десятки мелодій. Звісно, хто шукає, той знаходить, а коли ще й серце підказує... Під вікнами її будинку він говорив мовою музики. Цей романс групи “Санкт-Петербург” “Очарована” присвячується безперечній, бездоганній самій-самій дівчині у світі. Вероніка спершу прислухалася до звуків гітари, співу та коли зрозуміла, що це не сон, вибігла на балкон. “Не може бути” - прошепотіли її губи. Вона нагадувала сонце, яке щойно прокинулося на світ Божий і подарувало свій перший промінь землі, тільки її промінь безпосередньо належав парубку. Не кожен буде таким винахідливим і романтичним. Про такого хлопця можна сказати - рудимент старої епохи. Саме про таких Ромео мріють дівчата. А ще - це перевтілення її приголомшило, ледь його впізнала в подертих джинсах за теперішньою модою, в сорочці із запонками на рукавах і в розписній бандані. Наче грім та блискавка їх погляди зустрілися, як і душі, які ширяли високо у небі. Сім днів поспіль найзаповітніші фантазії здавалися близькими. Коли вдихали на повні груди дарунки природи, бігали босоніж по росі, щастя не мало меж. Коли мова йшла про кохання, Вероніка поводилася дивно, цуралася цієї теми. Якось вона сказала: “На все воля Божа”. На що він відповів: “Якщо Господь запропонує мені стати чим-небудь на цьому білому світі, я волію стати сльозою, щоб народитися у твоїх очах, жити на твоїй щоці і померти на твоїх губах”.

За день перед його від’їздом понад двадцять чоловік зібралося у квартирі нашої красуні. У Віктора дух перехопило: “Наскільки я знаю сьогодні не день народження, хоча що я можу знати…”. Кожен зайняв своє звичне місце і розпочалася дискусія. Говорили про духовні речі, посилаючись на біблійні тексти. “Секта”, - подумалось Віктору. Що книжка пише, з тим і погоджувалися. Так от, буквальне трактування призвело до такого висновку: одна “голова” на всіх, один погляд, одна мова. Його незадоволення проявилося відразу: “Я зачекаю на вулиці”. “Зажди”, - жестами показала Вероніка. Віктор ледве досидів до кінця. Пояснення дівчини сприйняв зціпивши зуби, але, що не зробиш за ради дорогої людини. Щомісяця він їздив до неї і вже змирився з тим, що доводиться ділити свої почуття ще з кимось. Власне сам не збирався ставати одновірцем, плекаючи надію, що ця маячня врешті-решт скінчиться і між ними вже не промайне навіть малої хмарини непорозумінь. А як його дратували сором’язливі поцілунки коханої. Для чоловіка це друга армія. Однак, в армії служать рік-півтора, а тут без кінця і краю треба тримати себе в руках. Уявляєте різницю? Його любов безумовна, без меж і марновірства, але... Тим вечором вперше між ними пробігла кішка. І така велика та чорна, як пантера. А все через розбіжності у релігійних питаннях.

- У тебе своя правда, в мене своя.

На цій ноті за ним зачинилися двері. Вона залишилася тет-а-тет з хандрою. Проспала весь день, майже нічого не їла. Вночі розридалася. Два дні взагалі не вставала з ліжка, можливо, не хотіла, а, можливо, не могла. Про такі задушевні хвилювання та песимістичний настрій Віктор дізнався від її матері. Схоже монолог жінки на тому кінці дроту зачіпив за живе. Взявши на озброєння свою винахідливість, він здатний був зірвати не те щоб зорі - місяць з неба. На всі гроші накупляв мініатюрних дів у фаті, так він називав білі троянди. Продавець довго блимав очима, немов жаба у сметані, перераховуючи купюру за купюрою. А наша Несміяна посміхнулася вперше за останні кілька діб.

- Я на цих пелюстках сьогодні буду спати...

Пройшов місяць і вона відрікається від свого щастя, знову впускаючи у свій дім самотність. Чому? Ніхто не міг зрозуміти. Для Віктора така поведінка коханої дівчини стає новим випробуванням на міцність і спробою оцінити проблему з висоти пташиного польоту, чи хоча б з вершини кургану. Життя - це боротьба і ми ведемо цю боротьбу із собою. Вероніка не захотіла розповідати про свою важку хворобу: “Не для того я народилася на світ, щоб жаліти себе; не для того я закохалася, щоб бути слабкою. Не для того Всевишній увійшов в моє життя. Моє кохання чисте, як сріблястий струмочок, гомінке, як спів пташок на світанку, тихе, як перша вечірня зірка небесна”.

…Хвороба забрала її з життя та Віктор завжди пам’ятатиме купе потяга, першу зустріч і своє недовге щастя.