ЧОМУ ЧОЛОВІКИ ЗАЛИШАЮТЬСЯ САМОТНІМИ

Мене завжди цікавило життя одиноких людей, особливо чоловіків. Як так виходить, що вони ніколи не були одружені, не спізнали сімейного щастя? Багато почув цікавих історій при спілкуванні з ними. Тож пропоную дві історії самотніх чоловіків, які так не схожі одна на одну.

Якби знав, де впадеш...

- Ви знаєте, - почав свою розповідь Василь, - ніколи б не подумав, що на старість залишуся сам. Кажуть, якби знав, де впадеш, то подушку поклав би. Закохався я вже після армії в дівчину із сусіднього села, яка працювала медсестрою в райлікарні. Кохання наше було чисте, мов кришталь, інтимних стосунків ми не мали.

- Хай це станеться в нашу першу шлюбну ніч, - казала Галя. І я вірив їй. Чекав тієї ночі, як чогось неземного. Наші батьки вже готувалися до весілля. А за тиждень до цієї дати я поїхав з хлопцями на озеро, яке було в тому селі, де жила Галя, скупатися, - знав, що в той день вона була на зміні. Коли вийшли з води, почули в очереті якийсь приглушений жіночий стогін. Навіть злякалися. Та коли підкралися ближче, побачив страшну для себе картину: в очереті з якимось чоловіком лежала моя наречена. В очах потемніло, ноги затрусилися, але скандалу не робив, тільки крикнув на весь голос, щоб почула: “Прощавай, Галю!”.

Весілля не було. Потім дізнався, що моя Галя вже півроку зустрічалася з одруженим чоловіком, а за мене хотіла вийти заміж, певно, щоб зустрічатися з ним і далі. Поїхав до міста, влаштувався на роботу, жив у гуртожитку. Кажуть, час гоїть рани. Тож минали роки, і все ніби забулося. Була в мене дівчина і, можливо, одружився б із нею, якби знов не стався прикрий випадок, який, певно, і вирішив мою долю.

Мій товариш постійно їздив на заробітки, залишаючи вдома молоду дружину. Того разу на пероні проводжав Петра і я. Бачив, як падала йому на груди його Рая, плакала, цілувала чоловіка перед розлукою. Навіть позаздрив товаришу, що дружина його так кохає. Та якось зустрів її в місті, жінка попросила прийти до неї й змінити вимикач. Я погодився. Поки змінював, побачив, як Рая готувала обід.

За столом, коли випили по чарці-другій, захмеліла, сіла мені на коліна, обняла за шию й почала цілувати. Я такого не чекав. А вона, ніжно дивлячись у вічі, сказала:

- Васю, ходімо в спальню. Петро ні про що не дізнається. Інший, можливо, й скористався б такою нагодою, але я зрадити товариша не зміг і пішов геть.

- Ну й дурень, - кинула навздогін.

Відтоді я з жінками не мав справи. Звичайно, хотілося б кращої долі, але її вже не зміниш.

	№522 від 13.10.2011p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477