ОСЬ ЯК БУВАЄ

Оксана, сидячи на підвіконні і поглядаючи то на пару-трійку голубів, то на яблуні, запорошені дощем, то на постійно поспішаючих пішоходів у черговий раз спіймала себе на думці: часу ніколи не буває багато, як і щастя - завжди мало. І мабуть не випадково з затримкою піднесла до вуха телефонну слухавку. За другим викликом почулося віддалене і трохи розгублене: “Привіт - моя...” Зв’язок був сумнівної якості, наче з підземелля доносилася луна. Хто це може бути, прокручувала вона в пам’яті, немов кіноплівку, своїх знайомих. На Петра-гумориста щось не схоже. Едмунд - нелогічно. Ще не один латиш не зв’язав двох слів українською.

- Кицю, я весь час тебе шукав. Якщо не помиляюся, незабаром твій День народження.

- Хм, я зворушена.

- Була б ти заміжня, навряд чи нас висадили б лайнери на протилежних краях острова. Преславна Діва Марія почула молитви із вуст моїх, і здійснилася найзаповітніша мрія, перетнулися наші світи. Не скажу, що мій життєвий шлях кольоровий, замість дружини маю автомобіль, як казав один колега: “Життя б’є ключем і завжди по голові, тому ключі від авто, та від жіночої роздягальні носи виключно при собі”. Замість сім’ї дістався пузатий будинок у два поверхи. Буває й таке: приходжу з роботи, завалююсь в одязі на застелену постіль, байдуже, заплющую очі, і уява малює стрункою берізкою тебе.

Боже милий, це ж батько, про якого ні гадки, ні чутки не було за двадцять один рік життя. У неї аж на очі навернулися сльози. Певно, вона хотіла ще щось сказати, та звучало лише мовчання, діалог вели їх душі. У якусь хвилину ще одна гора звалилася з його плечей. “Дякую тобі, донечко. Я, ніби в церкву сходив”.

Наступного понеділка знову несподіванка залетіла у хату білокрилим янголятком. Цього разу з подарунком на знак подяки. Настрій був не на 99 відсотків, а на всі двісті ідеальним. Душа співала і ця пісня розповсюджувалася на всіх оточуючих, розвіюючи інформаційний шлейф щастя на шляху до пошти.

“Будь-ласка, ось зареєстрована бандероль на ваше ім’я, розпишіться”. Оксана з легкої руки за інерцією поставила підпис і, опинившись по той бік вулиці, на повні легені вдихнула навіяну хвилю радощів, що подарував їй час. Йдучи центральною автострадою, тримала пакунок з гордістю, ніби в ньому була неабияка нагорода, та коли вмостившись на улюбленій канапі зазирнула всередину, її обличчя прибрало вираз жалю і вкрилося пилинками розчарування, а погляд прийняв вираз глибокого нерозуміння. Де ж правда в цьому світі, там же мав бути смартфон і золоті кульчики. Очевидно, це був не мій щасливий квиток. За номером не підійшов, тішила себе оптимістично-теплими словами. Відразу ж пригадався конфуз з однокласником. Посеред білого дня з рук витягнули телефона, називається дав зателефонувати. Може, це збіг, а може...

Щогодини ми отримуємо знамення, які доля подає нам, і як ми часто і побіжно не звертаємо на них уваги, або ж елементарно ігноруємо. Оксана перемогла свій пригнічений стан швидше, ніж настали сутінки. І з заходом сонця все забулося. Зокрема, батько був сильно шокований, він такого розвитку подій не очікував. Розпач і страх можливої образи краяли йому серце. Чому в діжку меду обов’язково має потрапити ложка дьогтю? Соромно перед дочкою, раз за стільки років випав шанс доставити їй маленьку радість. Бачить Матінка Природа, хотів як краще - вийшло навпаки. Татечко, не треба себе руйнувати власними руками. Ніхто не застрахований від будь-яких катаклізмів, від помилок і подібних неприємностей.

Вона була, як болезаспокійливі ліки, вилилася бальзамом на душу. Потихеньку емоції покотилися донизу, пристрасті вгамувалися. Але ж ця наполегливість не збиралася давати спуску несправедливості. На його думку, повторна брехня рано чи пізно стає правдою. І почалося найвеселіше: “ходіння по муках” з кабінету в кабінет, кавопиття з хлопцями в зірочках на погонах. Минув місяць, другий, п’ятий… Справа ні на крок не просунулася вперед, вона просто зависла у повітрі. Батько заварив цю кашу і дуже смачно покінчив з нею. Передав із рук в руки новий смартфон, ще гарніший - червоний.

“Цей точно тобі підійде, мадемуазель, і... загадуй бажання. Я буду поруч”.