Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №238 від 04.05.2006p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Непересічні особистості

Руслан Алексіюк (у верхньому ряду перший зліва ) </p><p>
та музичний колектив »Дикий мед»

»Якщо у вас поганий настрій - подивіться фільм жахів!»

Життєві міркування рівненського дворянина

Таку пораду дає чоловік, робота якого пов’язана зі створенням жартів, сміху та веселощів. Оригінально, чи не так? Зовні він і справді схожий на людину “блакитної” крові. Звістка про віднайдені дворянські корені аж ніяк не вплинула на його життя, адже він впевнений, що є речі набагато важливіші: сім’я, робота. І щоденна праця - насичена, динамічна, творча.

Руслан АЛЕКСІЮК за спеціальністю менеджер виробничої сфери, заступник декана юридичного факультету Міжнародного економіко-гуманітарного університету ім.академіка Степана Дем’янчука. Проте для більшості рівнян він, перш за все, - “батько” театру КВН “Лопата” та наставник молодих команд-дебютантів з “кавеенівської” “Юніор-ліги”.

- Пане Руслане, як ви довідалися про свою спорідненість із дворянським родом?

- Ці дослідження проводилися в Росії, в одному з Калінінградських інститутів. Одного разу до нас додому прийшла людина, яка принесла результати цих досліджень і розповіла, що я належу до якогось давнього графського роду.

- Це важливо для вас?

- Ні. Це не привід для хизування. Просто цікаво більше дізнатися про своє коріння, адже це дозволяє краще зрозуміти себе. Наприклад, у мене завжди було добре з фехтуванням.

- На вашу думку, “блакитна кров” і титул є показником культури особистості?

- В жодному разі - ні. Культурна людина - це, насамперед, вихована людина, і необов’язково високоосвічена. Мені довелося спілкуватися із 97-річною бабцею Макленою, яка працювала фельдшером іще за часів Австро-Угорщини! Вона просто вразила мене своєю інтелігентністю, коректністю і простотою. А це була звичайна жінка без усіляких титулів і подібних престижних “штампів”.

- Давайте поговоримо про ваші вподобання в житті. Як сталося, що замість роботи, скажімо, в офісі, ви обрали творчий шлях?

- На деякий час я пов’язав своє життя із точними науками, хоча мені завжди легко давалися лише гуманітарні. Мій батько казав, що потрібно вчитися не лише тому, що дається легко, а й уміти боротися з труднощами. Але згодом я зрозумів, що в мене просто душа не лежить до точних дисциплін. Я закінчив Рівненський інститут культури за спеціальністю театральний режисер.

- Розкажіть, як утворилася знаменита “Лопата”?

- Своє існування театр КВН “Лопата” почав у вигляді СТЕМу (студентський театр мініатюр). В мініатюрі беруть участь лише три учасника, і за часом вона не перевищує трьох хвилин. Це весело, швидко і дотепно. Спочатку команда називалася “ТЕМП” (театр естрадних мініатюр і пантомім). Згодом, крім пантомім, ми почали працювати над скетчами, репризами, так би мовити, розширили поле діяльності. Через два роки нам прийшло запрошення на фестиваль команд КВН Рівненщини. Відібравши найкраще із напрацьованого за два роки матеріалу, ми вдало виступили, зайняли перше місце і отримали титул “Відкриття сезону”. Це було 24 жовтня 2002 року. Так, перемагаючи, ми дійшли до фіналу і отримали титул чемпіона. А назва “Лопата” пов’язана із популярним на той час анекдотом про лопату. Це був такий “прикол”, молодіжна “фішка”.

- Команду складають лише студенти?

- Та ні. Студентів залишилося лише троє, та й вони незабаром закінчують навчання. А решта учасників на “вільних хлібах”.

- Що таке “Юніор-ліга”?

- Справа в тому, що життя команд КВН обмежене. Це пов’язано із віком учасників, досягнутими успіхами і, звісно, фінансами. Ще колись Гусман сказав: “Немає грошей, не грай в КВН”. Пройде деякий час, і не буде театру КВН “Лопата”, а хотілося, щоб наша справа була продовжена молодими талановитими командами. Наша громадська організація КВН міста Рівне підписала угоду із іншою - КВН Рівненщини, яка обиратиме найкращі команди із “Юніор-ліги” для змагань у чемпіонаті області. Цього року, у травні, відбудуться змагання між командами “Кома” (МФ НУГП), “Налєво” (РЕГІК), “Збуджені степлери” (ДКМ РДГУ), “Епідемія” (Млинів). Це дуже сильні команди. Змагання має бути цікавим.

- Ви займаєтеся не лише КВН, чи не так?

- Моя робота дійсно не обмежується лише КВН. Уже п’ять років я працюю із музичним колективом “Дикий мед”, який грає акустичну музику, також я є керівником танцювального колективу “Кураж”.

- Є такий вислів “Сміх -справа серйозна”. Ви погоджуєтеся з цим?

- Так. Ще мій учитель в інституті казав, що людей важче розсмішити, аніж примусити їх плакати. Але сміх буває різний: легкий, інтелігентний, істеричний, дурносміх... Для того, аби розсмішити “різношерсту” аудиторію, потрібно, аби жарти були глобальними, актуальними і зрозумілими. Не можна “сипати” лише інтелектуальними жартами, оскільки більшість їх просто не зрозуміє, але не варто і “пошлити”, бо в зрілих глядачів це викличе лише криву усмішку.

- Ваша робота якось впливає на ваше особисте життя і власне на вас?

- Так, вона залишає певний відбиток і на моєму характері, і на моїй сім’ї. Щодо сім’ї, то всі жарти першою слухає моя дружина Руслана. У неї практично немає почуття гумору, тому, якщо вдається її розсмішити, я знаю, що зал “порветься”. А головний напарник по перегляду КВН - це моя донечка Настя.

- У вас є універсальний рецепт від хандри?

- Подивитися фільм жахів або почитати Кінга. Діє на сто відсотків. По-перше, це ін’єкція адреналіну, а, по-друге, одразу думаєш, що тобі ще не так погано, як героям. Порівняльний фактор - це найкращий спосіб адекватно оцінити ситуацію.

04.05.2006Розмовляла Анна ТАРАСОВА



Рівне-Ракурс №10 від 04.05.2006p. 
На головну сторінку