Фотохудожник Олександр Майструк: “ДЛЯ ДОБРА НЕМАЄ КОНФЕСІЙ ТА ДЕНОМІНАЦІЙ”

- Вибачте, що розпочинаю з нетактовного запитання. Коли ж у Вашому житті розпочався цей непередбачуваний переворот?

- Я захворів у 1995 році, коли закінчував 1 курс Київського інституту військово-повітряних сил. Хвороба суглобів, причину і лікування якої ніхто не знає. Проте не хвороба стала поштовхом до творчості, оскільки займатися фотографією почав ще з дев’ятого класу. Я знайшов один фотовідбиток, датований 1992 роком. Суттєвим прогресом у моїй художній творчості стала моя участь у Рівненському народному фотоклубі “Час”, керівником якого є Сергій Бусленко. Я є вихованцем цього клубу, і у 2001 році мене прийняли до нього. У 2002 році я став членом Національної спілки фотохудожників, а в 2007 - отримав звання Фотохудожника міжнародної федерації кіномистецтва (AFIAP).

- Олександре, як Вам вдається боротися з хворобою, йти впевнено по життю, що Вас надихає?

- Взагалі, моє життєве кредо - “Опустити руки ніколи не пізно, треба щось робити”. Або ще одна фраза з радянського мультика: “Зроби добро, і кидай його у воду!”

У мене є багато близьких людей, друзів, які мене підтримують. Насамперед, звісно, батьки, рідні, але часом навіть малознайомі люди. Позитивні емоції дарує навіть просте спілкування із приємними людьми - у реальності, по телефону, у соціальних мережах. В Інтернеті, не виходячи з дому, можна спілкуватися з великою кількістю цікавих людей - при цьому уникаючи неприємних співрозмовників. А в “реалі” буває по-різному. Ще мене надихає природа та зоряне небо, вивчення астрономії (мені навіть дали покористуватися телескопом). Коли був інформаційний бум на початку 90-их років, зацікавився уфологією - наукою про НЛО. Люблю різноманітну музику - від класики до металіки. Подобається фантастика - читати, слухати аудіоспектаклі й дивитися психологічно-філософські фантастичні кінофільми в Інтернеті.

- Перепрошую за ще одне відверте запитання - а думки про самогубство у Вас бували?

- Спеціалісти кажуть, що в 99% людей вони є. Звісно, у найважчі моменти бували і в мене. Але я прагну мислити позитивно. На світі так багато цікавого - стільки всього хочеться почути, побачити - думаю, те, що задумав, навіть за 200 років зробити неможливо. У мене величезна жага до пізнання усього нового.

- А що робите, коли зустрічаєтесь з відвертим хамством і негативом?

- Авжеж, таке трапляється. Думаю, що, наприклад, деяким охоронцям у супермаркетах чи в інших закладах треба було б вивчити основи етики та психології. А взагалі я намагаюся запобігати хамству, випередити його - приміром, у громадському транспорті. Одразу ж підходжу, і прошу поступитися місцем. От мститися - не прагну. Намагаюся не втягуватися в ці зловісні ігри. Людина більше втрачає під час “реваншу” й зловтіхи, аніж набуває. Намагаюся уникати депресивних та нудних людей - окрім тих випадків, коли їм потрібна допомога. Люблю спілкуватися з людьми, які прагнуть до саморозвитку. Адже спілкування - це обмін знаннями та енергією.

- Ви мислите, як справжній психолог...

- А я і маю психологічну освіту, 2005 року закінчив Інститут слов’янознавства Київського славістичного університету і здобув фах психолога.

- Що Вас спонукало академічно вивчити “науку про душу”?

- Зацікавили книги американського популярного практичного психолога Дейла Карнегі.

- Які психологічні напрямки Вам імпонують?

- Зараз читаю психотерапію Карен Хорні. А взагалі раціональне й конструктивне зерно можна знайти у будь-якому психологічному напрямку.

- Олександре, як Ви ставитеся до християнства?

- Позитивно. Я - православний, як і мої батьки. Але в мене є друзі й інших деномінацій. Віра має бути в душі та серці, а не просто показово. Вважаю, що для добра немає конфесій.

- Як ще проводите дозвілля?

- Зустрічаюся з друзями, колегами по фото, відвідую виставки та інші творчі події нашого краю, намагаюся відвідувати ще й інші міста. Водночас читаю білоруських авторів-фантастів Миколу Чадовича та Юрія Брайдера, оповідання Кліфорда Саймака, книгу “Шантарам” Грегорі Девіда Робертса та різноманітну фотолітературу. І, звісно, займаюся фотографією. Продовжую серії фоторобіт “Погляд з вікна”, серії психологічних фотопортретів та серію “Життя” про людей із особливими потребами.

- Яке для Вас взагалі мірило якісного фільму чи літератури?

- Це коли фільм чи книга так захоплюють, що втрачається відчуття часу та дійсності.

- Що Ви хотіли б побажати нашим читачам?

- Намагайтеся дослухатися до себе та своєї інтуїції. Не бійтеся “внутрішньої дитячості” - тобто, бути безпосередніми, і не мислити штампами та стереотипами.