“Did you press the pimpochka from the down?”

Далі, зі слів провідниці, виходило, що це брудний іноземець у всіх сенсах: “Мене в туалет намагався затягнути разом із собою. Потім хлопця з туалету не випускав, хотів до нього туди вломитися. Руками розмахує, лепече щось, по-російськи нічого не розуміє. Очі ще такі голодні, злобні. Проходу нікому біля туалету не давав. Поки я з ним добре не поспілкувалася. Не треба тобі до нього в купе потикатися!”

Але дівчині дуже треба було їхати. І вона пішла все-таки в купе до цього страшного іноземця. На його щастя, вона говорила англійською. Іноземець, справді величезний неголений мужик, чемно підвівся, ледь не виті-снивши її назад з купе, привітався, жалібно показав на свою щетину, брудну сорочку, і сказав, зітхнувши: “Sorry! No water!”

“Як це немає води?” - Здивувалася дівчина. - “А в туалеті?” - “Та був я там! Всі крани прокрутив, усі ручки пересмикав - немає води! Я й сам бачу, народ йде в туалет з рушниками через плече, повертаються звідти голені і чисті. Намагався запитати, в чому справа, а мене всі лякаються!”

- А пімпочку знизу натискали? - Поцікавилася дівчина.

- Яку пімпочку??!!

З’ясувалося і те, чому в американця очі такі голодні. Його кредитну картку у вагоні-ресторані не приймали. Зупинки на вокзалах теж не були заставлені рядами банкоматів. А їхав він аж з Санкт-Петербурга. Мужик немалий, ціни в ресторані кусючі, всю готівку він з апетитом проїв ще до Байкалу. На великих станціях у пошуках банкомату відлучатися боявся - скільки буде стояти поїзд, запитати було ні в кого.

Через хвилину пасажири з цікавістю спостерігали, як двері зловісного купе відчинилися. Відважна дівчина повела раптом принишклого іноземця коридором, і за ними обома зачинилися двері туалету.

Ще через годину страшний іноземець, в миру - американський професор, доктор біологічних наук, спеці-аліст з проектного менеджменту, герой антарктичних полярних експедицій Джон Маклін Крум був помитий, поголений, одягнений у свіжу сорочку, нагодований, весь сяяв і люб’язно спілкувався з сусідами по вагону через перекладачку. У чому була причина його попередньої жахливої поведінки, він пояснювати пасажирам не став. На дівчину весь вагон дивився захоплено, як на велику приборкувачку іноземців. Так Джон Крум зустрів свою майбутню дружину. Дивна фраза “Did you press the pimpochka from the down?” стала їх сімейним переказом…

Так і з глузду не довго з’їхати

Був у моєму житті доволі курйозний випадок. Закінчували ми навчання, останній курс. Ну, і як водиться, треба його достойно завершити, щоб спогади залишилися на все життя.

Вирішили поїхати ми всією групою на турбазу. Взяли ящик горілки, передали його через паркан нашого навчального закладу (він був відгороджений, бо вважався військовим). Посідали в машину та й поїхали до місця призначення. Прибули, розклалися та й почали відзначати успішне закінчення навчання.

Відзначали потужно, пригадували роки навчання, дурагонили, випито було доволі багато. Настала ніч. Я трішки притомився та й вирішив піти відпочити. Будиночок на турбазі був двоповерховий. Щоб мене ніхто не турбував, я якраз і піднявся на другий поверх. Подумав, що мало кому у п’яному стані захочеться підніматися дерев’яними, доволі не зручними, сходами. Сказано, зроблено. Піднявся я наверх, примітив собі ліжко та й завалився на нього. Лежу собі, лежу, коли через хвилин п’ять чую потужний храп. Підриваюся, оглядаюся на всі боки - нікого немає. Я один в кімнаті. Ну, думаю, примарилося, всяке буває. Ліг знову, тільки заспокоївся, коли знову чую - хтось хропить. Та ще й зі смаком, причмокуючи. Піднятися я уже не міг. Всередині все похололо, алкоголь вивітрився моментально, залишився тільки страх, який в буквальному сенсі цього слова змусив заціпеніти все тіло.

Ну, думаю, все. Приїхали. Даремно мама відправила сина далеко вчитися, марно стільки сил віддав науці, прощавай усі амбіції. При таких глюках точно психічний розлад гарантований. Чую, сходами хтось піднімається нагору. Заходить товариш. Я лежу, мовчу. А друг задоволений, веселий, сміється. Каже: “О, це ти? Та ще й так ліжко вибрав!” Я через силу вичавлюю: “У сенсі, вибрав, що в ньому такого особливого?” “Та тут Саша напився та й заснув, а ми його взяли та й якраз під це ліжко з матрацом і закинули. Я під ліжко - а там справді, лежить тіло, мирно собі спить та й похропує собі. Друзі, я відчув таке полегшення, зроду такого не було до сьогоднішніх днів. Так що, ось як воно буває. Висновок - обережніше з алкоголем, а то можна і справді з ґлузду з’їхати!

Подарунок

на День народження

Я прокинувся з дуже гарним настроєм і бігом побіг в душ. З посмішкою на обличчі, вийшов на кухню з думкою, а що ж мені подарує дружина. Але вона навіть забула мене привітати. “Ні фіга собі, - подумав я. - Ну нічого. Діти не забудуть”. Але діти теж забули. Ви уявляєте, з якими почуттями я їхав на роботу. Але коли зайшов у свій кабінет, секретарка Юля сказала ніжно: “Доброго ранку, Шеф. З Днем народження!” І я став почуватися трохи краще.

Десь усередині дня, Юля постукала до мене і сказала: “Шеф, давайте підемо пообідаємо разом! Це ж ваш День народження!” І ми пішли. Після третього мартіні Юля сказала: “Шеф, а давайте поїдемо до мене додому. Адже справ на роботі немає, а у вас День народження!” І ми поїхали. Коли ми приїхали, Юля прошепотіла мені на вухо: “Шеф, сідайте ось тут на диван, а я піду і одягну на себе щось зручніше!” І вона пішла. Через хвилин п’ять відчинилися двері і увійшла Юля з тортом, за нею йшли моя дружина, діти, батьки, теща, колеги, друзі та багато інших. А я сидів на дивані голий і думав: “ЗВІЛЬНЮ ГАДИНУ!”

Як дівчинка провчила продавщицю

Ситуація, яка виникла, нагадала про магазини і обслуговування в них за часів СРСР, коли часто-густо покупець в очах продавця був якимось нижчим створінням… Та що говорити, і дотепер такі продавці трапляються, ось і потрібно з ними чинити так, як дівчинка в наступній історії.

Продавщиця, не звертаючи уваги на досить юну дівчинку-покупця і базікала з подругою, обговорюючи з нею всі останні новини, абсолютно випадково, зовсім не бажаючи цього, налила в банку дівчинці не рослинної олії, а сметани. Дівчинка, не розгубившись, вимовила зовсім не дитячим голосом:

- Я ж вам сказала, налийте мені в банку рослинної олії, а Ви…

Продавчиня, раптово перемикнувшись на дівчинку і забувши про подругу, почервонівши від люті, пішла на склад, вимила банку і, нервово зачерпнувши ковшем у флягу, тремтячою рукою налила в чисту тару рослинної олії. Дівчинка мовчки взяла банку і, опустивши свою маленьку ручку в сумку, дістала точно таку ж, чисту, скляну літрову банку і простягла її продавщиці зі словами:

- А сюди - сметану…

Хитрий пенсіонер

Зустрічаються два старих друга - дідки пенсіонери.

Один каже:

- Підемо вип’ємо за зустріч, чи що?

Інший:

- Так не можу я, грошей у мене немає. Дружина всю пенсію до ко-пійки забирає.

- Так ти роби, як я. Отримуєш пенсію, а 10-ку собі береш. Вона запитає, де ще десятка. А ти скажи, що під час війни, коли Дніпро штурмував, втопив автомат. Ось тепер військкомат вираховує з тебе за нього щомісяця по десятці. Так всі зараз роблять…

Ну дід отримує пенсію, бере собі 20-ку. Приносить додому гроші. Дружина перерахувала і запитує: “А де ще 20 гривень?” Він їй: “Я ж на війні був танкістом. Так от при взятті Києва в переправу потрапила бомба і мій танк потонув. Так тепер військкомат кожен місяць по 20 гривень буде вираховувати з мене за танк”.

Дружина, звіріючи: “Ну нічого собі!! Ти там життям ризикував! А вони! Збирайся! Пішли у військкомат. Зараз я їм там влаштую!”

Дід: “Та не треба! Закон вийшов. Нічого не зробиш”.

Дружина: “Я зроблю!”

Приходять у військкомат. Дружина на воєнкома: “Що за свавілля! Що за неподобство! Це ж треба за старий, іржавий танк по 20 гривень з пенсіонера брати!!!”

Воєнком: “Заспокойтеся, громадяночко, закон є закон! Нічого не поробиш. Вийдіть. Мені треба з вашим чоловіком дещо обговорити”…

Дружина вийшла.

Воєнком: “Що ж ти, гад такий, мене підставляєш? Всі, значить, по десятці беруть, а ти двадцять собі вирішив брати! Так не піде! Нічого не знаю! Ось тобі довідка на 10 гривень і не думай брати більше. А то наступного разу скажу, що ти вже все виплатив! Зрозумів?!”

Дід: “Зрозумів. Спасибі!”

Виходить дід з кабінету - злий. А дружина: “Ну що там? Як?”

Дід: “Говорив же ж тобі - не треба було сюди йти!!! А заладила зі своїм “розберуся, я розберуся”! Розібралася! Дотринділася! Ось дивись - ще десятку додали!”