Суботня Притча

Ту мелодію чудову, не хотілось відключать,

То ж рішили, хай співає, скільки зможе ще співать!

Так минали дні весняні,

Все в роботі, в навчанні,

То рішили ми з синочком: відпочинем в вихідні.

І настала ця субота,

У якої вся робота!

Та чомусь на сон зморило,

Трохи раніше, як завжди.

Вже 12 простогнало, гімн вкраїнський заспівали,

До подушки, як до душки нахилилась голова.

Але що це, вмить дзвіночок свою пісню заспівав.

Підійшла я до дверей - дивлюся,

Там стоїть якась мара.

Низько шапку опустивши, наче очі він хова:

То за ручку трусить двері,

Головою прижима, то пляшками дзеленькоче,

Наче справжня сатана!

То дзвінок він натискає і співає він як зна:

“Добрий вечір тобі пане. Чи у дома всі бува”,

До дверей підхожу знову і прошу: “Іди вже спать!

Бо міліцію покличу, будеш ти відповідать”.

Він мовчить, пляшками стука,

О, мій Боже, що за мука?!

Відійди, прошу, тебе.

Дай поспати хоч сьогодні, чорт візьми, ото везе...

Погримів пляшками бомж,

Головою стукнув, на дзвінок знов натиснув

І у двері грюкнув...

Ну а потім до сусіда, і почав будити...

Що це думаю собі, що маю робити?..

Тут сусід чемненько так, запитав бомжаку:

“Що ви хочете, сеньйор, може добру чарку?!

Відійдіть Ви від дверей, дайте відпочинок,

А то завтра я іду торгувать на ринок.

Бомж послухав, постояв, і за двері взявся,

Не його, а вже мої...

Головою міцно вперся і на ручку натиска,

Викрутить старався...

І дзвіночок нажима, щоб він проспівався.

А пляшки в руках держить, та так тарахкоче,

Що не знаєш, що оцей бомжара ще хоче.

І до другої сусідки дивлюся подався,

Чи хотів до туалету, трохи заплітався...

Ноги так переставляв, наче на них путо.

О, якби моя це воля, і не було б страху,

То тоді йому б дала доброго я маху.

Хай би знав, як то лякати людей серед ночі!

І шапкою прикривати сіркові ці очі.

Тож дивлюся на годинник - 3 години ночі.

А щоб тобі скаженіли ті сіркові очі,

Скільки будеш ти ходити, давать перепляса.

То візьми та йди повісся, якщо маєш паса!

У міліцію 02, взяла й подзвонила,

Розказала, що і як,

Вислухали і сказали, що машину підішлем,

І попросимо гарненько, і бомжаку заберем.

Ще до ранку відпочинок буде пані і у вас.

Заберемо ту бомжаку, хай не грає контрабас.

І приїхали! Ой, нене, відчинила двері я...

А бомжака влаштувався, сидить, п’яний як свиня...

Тут на східцях, спать зібрався,

І спатиме аж до дня...

Опергрупа запитала:

“Що ти робиш тут, скажи?”

А у відповідь почула: “То я просто тут служив!

Як служив? Тебе питаєм?

Свій паспорт нам покажи.

Він, шукаючи в кишенях, свій військовий достає,

І міліції цю книжку-замуришку в оправдання подає.

І забрали цю бомжару,

Легко дихалось мені.

Слава Богу, хоч поспати можна трішки в вихідні...

Тільки голову покалала до подушки, щоб заснуть,

А дзвінок знову співає:

“Добрий вечір, пан зовуть!”

О, яка лиха година, тож сталося,

Як на гріх, тут качалку прихопила,

Тут не дуже файний сміх.

Відчинила свої двері, запитала:

“Що ти хочеш?” - і качалкою шарахну, йому прямо в очі...

Впав бомжара біля входу,

Ноги простягнувши, і пляшки довго дзвеніли,

7 годин пробивши. От тобі і відпочинок...

Сама дала раду, бо міліція не може,

їм не до параду!

Скільки можна вже терпіть?

Як міліція не може,

Треба щось самій робить...

Тут я дуже налякалась,

Що ж це маю я робить,

За які такії муки,

Цілу нічку так сидіть?..

Толерантність в Україні!

А мені що? Пропадать?

Через витівки бомжові, через органи їжові

Ось такі були дива, може й ще десь так бува?

Позбулась нічного лиха,

Хоч бомжара ледве диха.

Хто заступить за вдову?

Ось отак тепер живу...