Недитячі пристрасті навколо “щасливого дитинства”

Так було до нинішнього вівторка, поки до редакції не завітала група батьків вихованців цього дитячого садочку і не принесла лист наступного змісту: “Редактору газети “Рівне-Ракурс” В.Л.Конєву від батьків та трудового колективу ДНЗ №14 м.Рівне.

Ми, батьки вихованців ДНЗ №14 м.Рівне, просимо об’єктивно та неупереджено розібратися в ситуації, що склалася у нашому садку та висвітлити в газеті, з огляду на те, що в окремих ЗМІ ситуація у ДНЗ №14 висвітлювалася не об’єктивно”.

Зрозуміло, що отримавши таке звернення, ми розпочали своє журналістське розслідування, яке вже за перші два дні дало просто шалену кількість різного роду документів загальним обсягом ледве не в сотню сторінок. Для того, щоб об’єктивно розібратися в цій ситуації, та зрозуміти коріння проблеми, потрібно серйозно проаналізувати стан нашої дошкільної освіти та її історію. Тому ми і розпочинаємо цикл публікацій.

Отже, розповідь перша: історична

Система дошкільної освіти виникла не вчора. Масово дитячі садки, які працювали за єдиною схемою, з’явилися в СРСР ще під час Другої світової війни і далеко не від любові до дітей. Справа в тому, що у ті нелегкі часи довелося відірвати від праці та відправити на війну тридцять п’ять мільйонів людей (данні з довідника “Потери России и СССР в войнах двадцатого века”). Зрозуміло, що на підприємствах та в колгоспах хтось мусив замінити цих людей. Одним із джерел поповнення робочої сили були жінки, які виховували дітей. Щоб ці жінки могли спокійно працювати, не хвилюючись про догляд за малечею, і будувалися дитячі садки. При цьому їхнє будівництво, за важливістю для країни, прирівнювалося до створення нових військових заводів. Що це означало у воєнний час, зайве пояснювати не треба.

Після війни ситуація докорінно не змінилася. Знову не вистачало робочих рук, і радянська держава вкладала значні кошти для того, щоб молоді мами могли працювати і не турбуватися за те, що їхні діти залишаться без догляду. У радянські часи не було особливої проблеми, ні з місцями в дитячих садочках, ні з оплатою за перебування в них дітей. Будівництво, ремонт та в значній мірі їх утримання на себе брала держава, або державні підприємства та організації, за яким були закріплені ці садочки. В обов’язковому порядку поруч із житловими будинками зводилися дитячі садочки. Це називалося “турботою партії про щасливе дитинство”. Така ситуація зберігалася до 1991 року.