Настінний живопис стає дорожчим

Цікаво, якщо людина планує написати щось нецензурне, хто буде вирішувати, чи відповідає це рівню цензури та моралі? Мовляв, комісія прокоментує ­ ми вам забороняємо писати на паркані слова “Саня ­ дурень”, замініть його на більш літературне “Олександр ­ невихований хлопчисько”, або “Сашко іспитів не здав, тому солдатом швидко став”, та розташуйте десь подалі від центральної вулиці.

Але психологія вуличних художників і полягає в тому, що чим більше заборони, тим їм цікавіше. Це свого роду екстремальний вид малярства, який збуджує самим фактом ризику бути впійманим. Приміром, у Рівному є чимало надписів та малюнків, зроблених якраз в центральній його частині, де це робити ризиковано. Самі малюнки та надписи можна поділити на групи, в яких присутні зізнання в коханні, політичні надписи та просто хуліганські, яких не так вже й багато. До речі, нецензурну лайку швидше можна побачити на задвірках учбових закладів.

Люди, що беруться за пензля, все частіше висловлюють якусь пекучу ідею, роблять це з художньою майстерністю, без орфографічних помилок. Приміром, на вулиці Директорії, яка веде до Облдержадміністрації, на одному будинку зроблений напис великими плакатними літерами “Я люблю тебя, Россия, дорогая наша Русь”. Неподалік на бoрдюрі бульвару тим же шрифтом цитується викарбувана фраза з пісні “Кто говорит, что на войне не страшно, тот ничего не знает о войне”.

А ось з любовних зізнань усе частіше з’являються надписи фарбою, які б бачили здалеку. Цікаво, що на задвірках приміщення РАГСУ, який знаходиться поруч із технікумом, теж намальований величезний напис фарбою “Люба, я тебе кохаю”.

Щодо так званих малюнків “графіті”, то їх повно в усіх куточках міста. Рекордна кількість таких картин знаходиться на стінах напівзруйнованого амфітеатру неподалік “Палацу дітей та молоді”.

У противагу стихійному малярству біля входу в ПДМ на стінах будівлі в ході творчої акції були зроблені малюнки з краєвидами Рівного, які виконували вихованці закладу. Можливо, аби врегулювати ситуацію, треба офіційно віддати територію амфітеатру “на відкуп” графітчикам? Прикладом цивілізованого підходу до проблеми є випадок, коли в ході акції “Подаруй яскраве життя дітям” художники­волонтери перетворили похмурі стіни дитячого садочка №6 в яскраві картини. Причому про це їх попросили батьки дітей, мовляв, так буде веселіше. У травні цього року ті ж самі волонтери за згоди дирекції розмалювали стіни дитячої поліклініки №2. Скажімо, закордоном є цілі квартали, будівлі, прикрашені малюнками. Можливо, в якомусь місці Рівного треба теж визначити зону, де б молодь мала змогу вільно малювати на стінах, приміром, закинутої будівлі підприємства…