Ініціатива “Третя українська республіка” набирає обертів

­ Звідки виникла ідея створення руху “Третя українська республіка”, чому обрали саме таку назву, і які завдання стоять перед цією організацією?

­ Ідея “Третьої Української Республіки” не моя, про неї говорять з 1993 року. Це пароль для тих, хто прагне жити в нормальній країні. На щастя, таких людей сьогодні у країні більшість.

Чому “Третя республіка”? Першою українською республікою була УНР 1918 року. Другою ­ УРСР, яка була колонізаційною для Східної та Центральної України і окупаційною для Західної України. Сьогоднішня Україна за суттю ­ перефарбована в жовто­блакитні кольори радянська формація.

Ми ж говоримо про необхідність створення фундаменту для “Третьої Української Республіки”, побудованої на пріоритеті особистого й національного достоїнства і верховенства права.

За останні три місяці я зустрівся з чималою кількістю людей, готових приєднатися до моєї ініціативи. Одразу зазначу, що особливість проекту в тому, що він залишається відкритим для активних людей, які бажають змінити не лише президента, а й саму систему. Ми не створюємо партію чи громадський рух. Наша мета ­ розробити план нової країни, створити надпартійний рух, який будуватиметься по виборчих округах. Для цього ми і відкрили сайт “Третьої республіки”, з якого будь­хто може дізнатися про наші ідеї і підходи до тих чи інших питань. Тому кожний, хто не терпимий до грабежу і брехні, той, хто не збирається виїжджати з країни і готовий боротися за свої права, може зареєструватися і отримати доступ до участі в обговоренні опублікованих матеріалів. А також отримати пропозицію попрацювати над трьома головними завданнями. Перше ­ створити на своїй ділянці трійку: агітатор, спостерігач, член комісії. Друге ­ сформувати десятку людей, які мають розмножувальну техніку і здатні поширювати на своїй ділянці агітаційний матеріал опозиції. Третє ­ створити групу з 50 осіб, готових захистити свій вибір у день голосування.

­ Чи можете вже зараз назвати команду “Третьої республіки”?

­ Так, у нашій команді як відомі на всю країну експерти, так і молоді громадські активісти. Ми говоримо про п’ять ключових меседжів програми, п’ять мікрореволюцій, які повинні повернути нам країну. І, відповідно, є п'ять груп експертів, які дискутують між собою, пропонуючи конкретні ноу­хау ­ не ідеї, а механізми змін.

Серед наших завдань ­ припинення україно­української війни і створення комфортної країни для всіх українських патріотів, незалежно від того, якою мовою вони люблять країну. Це повне перезавантаження знищеної правоохоронної та судової системи. Це подолання феодально­монопольної економіки, побудова конкурентного середовища; вирішення проблем реального самоврядування, радикального перенесення повноважень і фінансів на місця та побудови електронної держави.

­ Чи реально такі завдання виконати?

­ Ми ­ досвідчені люди і розуміємо, що нинішня влада не піде, програвши на виборах лише арифметично. Усі останні кроки влади, в тому числі і кадрові в Мін'юсті, ЦВК, Вищій раді юстиції, наявність репресивного силового холдингу прокуратури, МВС і судів свідчать про те, що демократичне волевиявлення може спрацювати лише при масовому мирному повстанні українців. Вихід з нинішньої деградації в тому, щоб люди стали не об'єктом, а суб'єктом політики. Головна помилка 2004 року в тому, що ми голосували за лідера і месію, не знаючи його плану і команди. Зараз я пропоную лідерам опозиції оголосити свою програму і команду виконавців. Я був би щасливий, якби програма, яку розробляють експерти в рамках нашої ініціативи, збіглася з пропозицією опозиційних політиків.

­ Чи розглядаєте у майбутньому варіант перетворення надпартійного руху на політичну партію?

­ До виборів 2015 року про це мови бути не може. Так, я вважаю, що країні корисно не оновлення крові, а її переливання, тобто новий рух, з якого викристалізується нова партія молодих активістів старше 30 років. Але для цього активістам потрібно пройти через жорсткі випробування найближчої президентської виборчої кампанії. І той, хто буде активнішим і діятиме командно, зможе скласти кістяк майбутньої громадської чи політичної структури.

­ Юрію Віталійовичу! А коли відбудеться презентація плану “Третя українська республіка”, обговорення якого триває на даний час у рамках круглих столів у регіонах?

­ Плануємо зробити це до річниці "помаранчевої революції". Якщо буде серйозна підтримка людей, зможемо запропонувати його лідерам опозиції, разом із тим підштовхуючи їх до створення єдиної програми змін із узгодженим лідером. А якщо вони відмовляться, я готовий запропонувати систему праймеріз, яка навесні, наступного року, зможе визначити ефективність ­ не лідерів, а їхніх програм і команд. Переконаний, що головне ­ команда. Тому кандидатам слід оголосити склад своїх команд, і вони повинні бути складені не за партійними квотами, адже саме з цього починається політична корупція. Я особисто виступаю за команду технократів.

­ Ви, як популярна і досить відома на Рівненщині людина, напевно, маєте що сказати та побажати своїм землякам?

­ Перш за все, хочу побажати людям оптимізму. Один мудрий політик, президент Ізраїлю Шимон Перес, про це сказав так: “Оптимісти і песимісти помирають однаково, але живуть по­різному”. І справді, наші сумніви ­ наші вороги, наш відчай ­ наша слабкість. Треба відновити в людей оптимізм. Якщо нам вдалося змінити владу в 2004­му, то чому не вдасться цього зробити зараз? Так, мала місце зрада вождів, помилки, в тому числі й мої, за які прошу вибачення, але чому не повторити Майдан ще й ще, скільки потрібно, щоб у своїй країні була своя правда і воля. Тому, хочу побажати людям відновлення оптимізму і віри у свої сили. Проти оптимізму діє все ­ телебачення, газети, низькі пенсії і зарплати, корупція, самодурство чиновників. Але здаватися не можна! Віра ­ це велика сила, її ніщо не може зупинити: ні гроші, ні кийки спецназу, ні легіони бюрократів. Усе це розсипається на порох, якщо є віра об’єднаних однією ідеєю людей. Тому, хочу вселити оптимізм у ваші серця і побажати всім відчуття перемоги, вірте і вона буде за нами, і все буде по­нашому!

­ Дякую Вам, Юрію Віталійовичу, за вичерпні відповіді і сподіваюсь, що це не остання наша розмова, адже, як Ви чудово розумієте, за браком часу Вам складно бувати в рідних краях часто, а ось висловлювати свої думки на сторінках нашого видання ­ це набагато простіше і доступніше для всіх бажаючих їх дізнатися. Тому не кажу вам “прощавайте”, а лише “до наступних зустрічей”.