Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №621 від 19.09.2013p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Цікаві люди з Тетяною Хвиль

Григорій Распутін - людина, що мала вплив на царську династію

Григорій Распутін - людина, що мала вплив на царську династію

Григорій Юхимович Распутін особливо наближений до імператорської сім’ї, сибірський старець, цілитель. Григорій Распутін є однією з загадкових постатей в російській історії. Практично все, що про нього відомо сучасникам, засноване не на документальних відомостях, а на розповідях очевидців, які до того ж переходили “з вуст у вуста”. Григорій Юхимович Распутін (справжнє прізвище ­ Нових) народився в селі Покровському Тобольської губернії, в сім’ї селянина. Відомості про дату народження Распутіна вкрай суперечливі ­ за різними даними це між 1864 і 1872 роком. Про дитинство та юність Григорія достовірних відомостей також не збереглося, але цілком імовірно, що він був священнослужителем, а ще ­ просто геніальним актором, який чудово зображував свою обраність і тісне спілкування з Богом.

На початку 1890­х років Распутін здійснив перше паломництво в монастир у верхотуру, після чого звернувся до релігії. Потім він багато мандрував по святих місцях Росії і православних монастирях, побував на горі Афон у Греції, потім ­ в Єрусалимі. Зустрічався і зав’язував контакти з багатьма представниками духовенства, ченцями.

У своїх мандрах, зблизившись з сектою хлистів, він став “пророкувати” в образі “божої людини”, проголошуючи себе обранцем Бога, здатним зцілювати від недуг. Але під маскою святого вів розгульне життя. Тоді Григорій і отримав прізвисько Распутін, що стало згодом його прізвищем. До 1902 року він став уже відомий як “пророк” і “святий старець”. Чутки про сибірського знахаря поширювалися Росією, і незабаром до нього потягнулися люди з різних куточків країни. Треба сказати, що Распутін ніде не вчився, був неписьменним, не мав навіть приблизного уявлення про медицину. Однак він бездоганно грав свою роль і міг заспокоїти тих, хто перебував на межі відчаю.

Ще в 1890 році Распутін одружився з Парасковією Федорівною Дубровиною, такою ж паломницею­селянкою, яка народила йому трьох дітей: Дмитра, Марію та Варвару. І, опинившись у Петербурзі в 1904 році, він, щоб влаштувати свою доньку на навчання в духовну академію, прийшов до ректора Петербурзької духовної академії і негласного духівника царської чети Феофана.

Якраз Феофан і привів Распутіна в будинок великого князя Миколи Миколайовича, а через нього “святий старець” потрапив до будинку вищої петербурзької аристократії і був представлений в 1906 році імператорській сім’ї, в якій досить швидко став близькою людиною. Він зумів переконати Миколу II і Олександру Федорівну, що тільки він своїми молитвами може врятувати хворого на гемофілію наступника престолу Олексія і забезпечити “божест­венну” підтримку царювання імператора. Вони шанобливо називали Распутіна “наш Друг” або “Григорій”.

Микола II вважав, що Григорій ­ “хороша, проста, релігійна російська людина. У хвилини сумніву і душевної тривоги я люблю з ним розмовляти, і після такої розмови мені завжди на душі робиться легко і спокійно”. Ця думка неодноразово зустрічається в листах імператора.

Експлуатуючи релігійні і материнські почуття Олександри Федорівни, Распутін користувався розташуванням царського двору і володів впливом на царську чету. Незабаром він став відігравати виняткову роль не тільки в придворній, але й у вищих політичних сферах. За його порад призначалися і зміщувалися державні чиновники і церковні особи, він проводив вигідні для себе фінансові операції, за хабарі надавав “протекції”, дискредитуючи і без того втрачаючу довіру династію. Є також відомості, що Распутін використовував свою владу та великосвітські зв’язки і для розгнузданої розпусти, що стало широко відомо в Росії.

Але, не дивлячись на те, що Петербург переповнювали чутки про вкрай непристойну поведінку “святого старця”, і що проти нього кілька разів заводилися справи, в яких Распутін обвинувачувався в поширенні псевдовчення, ніщо не могло похитнути довіру імператорської сім’ї до цієї людини, і всі офіційні звинувачення з нього були зняті.

Тим більше, що і люди продовжували приходити до Распутіна “на зцілення”. Багато зверталися до нього з проханням помолитися за їхні справи, надсилали телеграми та листи (цьому є архівне підтвердження). Але найбільше цінувався прямий контакт із ним.

І все ж чаша терпіння була переповнена, і в середовищі імператорського оточення проти Распутіна виникла змова, ініціаторами якої стали князь Фелікс Юсупов (чоловік імператорської племінниці), Володимир Пуришкевич (депутат IV Державної Думи) і великий князь Дмитро Павлович Романов (двоюрідний брат імператора Миколи). Прагнучи врятувати царську владу від дискредитації, вони вирішили вбити Григорія Распутіна, що їм і вдалося в ніч на (17) 30 грудня 1916 року в Петрограді.

Поховати “святого старця” спочатку хотіли на його батьківщині, в селі Покровському. Але через небезпеку можливих хвилювань у зв’язку з відправкою тіла через півкраїни, поховали на території храму Серафима Саровського в Царському Селі. Пізніше поховання було знай­дено, і за наказом Керенського тіло було спалено.

Після себе Распутін залишив дві книги: “Житіє досвідченого мандрівника” (1907) і “Мої думки і роздуми” (1915), які є літературним записом його бесід, оскільки сам він був малограмотним, а також безліч канонічних пророцтв, найзнаменитішим із них стало передрікання загибелі Імператорського дому: “Доки я живий, буде жити і династія”.

Історичні жарти хімії

І все ж таки Григорій Распутін ­ легендарна особистість історії ХХ сторіччя. Простий сибірський селянин, який став фаворитом російської імператорської родини, за чутками, впливав на політику гігантської імперії. Його боялися та ненавиділи, закохувалися та захоплювалися ним, і досі приписують цій людині надприродні якості. Через століття, звичайно, вже важко розібратися у достовірності тих чуток. Але свідоцтва, що збереглись, чітко показують джерело однієї з легенд. Виявляється, приголомшені дивовижною поведінкою “могутнього чаклуна”, аристократи стали жертвами власного невігластва у науці, ­ а саме ­ в хімії.

На злеті свого впливу Распутін став найодіознішою фігурою імперії. Дійшло до того, що придворні шепотіли, що саме він під час війни вказує імператору Миколі ІІ, кого з міністрів та генералів призначати, а кого знімати з посад. Аудієнції у всесильного фаворита домагалися найвищі чиновники та їхні дружини. Поширювався поголос, що він влаштовує оргії із молодими жінками та навіть є коханцем імператриці! Але прихильність цариці Олександри Распутін здобував іншим чином: він благодійно впливав на її хворобливого сина, спадкоємця Олексія. Олексій дістав від матері спадкове захворювання – гемофілію.

Распутін приходив, шепотів хлопчику щось, заспокоював його і кров через деякий час зупинялася. Заради сина імператриця була готова на все.

Але невдоволення діяльністю “старця” зростало. Придворні і впливові політики вважали неприпустимим постійне втручання неписьменного селянина в управління величезною імперією через примхи імператриці­німки. Близькі до імператора аристократи вирішили позбутися свого ворога. В кінці 1916 року вони склали змову з метою вбивства Распутіна. Змовники вирішили заманити його в дім князя Юсупова й отруїти. Отруту обрали найсильнішу ­ ціанід.

Розрахунок був ідеальний, хоча, про всяк випадок, вбивці озброїлися пістолетами. Распутін прийняв запрошення і зайшов у пастку. На столі у вітальні його чекали отруєні тістечка, вино та гарячий чай. Гість накинувся на частування: отруйна принада зникала у череві жертви, туди ж відправлялися чашки із чаєм. Блюдо спустіло, пройшла година – а Распутін був активний і у доброму гуморі. Знервований Юсупов вибачився і вийшов: відома 150 років отрута, що з успіхом використовувалася на фронті Першої світової війни, не діяла на чаклуна! Учасники змови перелякалися, бо знали чутки про “надприродні здібності” Распутіна. Вони були людьми прагматичними, але й схильними до забобонів. Проте рішучість перемогла. Юсупов взяв пістолета, спустився до вітальні та декілька разів поцілив у Распутіна. Поки вирішували, що робити із тілом, “вбитий” опритомнів та побіг. Наступні постріли депутата Пурішкевича докінчили справу. Подальші покази змовників плутаються, що породжує низку конспірологічних версій.

Проте цілком ймовірно, що під час стрілянини вбивці дійсно могли бути у стані афекту через дивну нечутливість Распутіна до отрути. Навіть школяр знає, що ціаністий калій вбиває – й анекдоти про це склали. Але не в усіх школах вивчають хімічні властивості ціанідів. Виявляється, що при взаємодії із глюкозою та деякими іншими вуглеводами відбувається зв’язування ціаніду і утворення нешкідливого ціангідрину.

Але ми пам’ятаємо, що Распутіна труїли ціанідом калію, а тістечка, звичайно, не містять чистої глюкози. Проте при знаходженні ціанідної солі у атмосфері, яка містить вуглекислий газ СО2 та воду Н2О, іон металу (калію чи натрію) легко переходить до вуглекислого кислотного залишку НСО3 із вивільненням синильної кислоти. А сахароза під дією ферментів гідролаз ротової порожнини швидко розпадається на глюкозу та фруктозу. Тепер ясно, що під час очікування гостя ціаністий калій перетворився на синильну кислоту, цукроза тістечок дала глюкозу у ротовій порожнині Распутіна і знешкодила значну частину отрути. “Старець” залишався живим, прий­нявши летальну дозу.

Ось так відсутність хімічних знань зіграла злий жарт із неосвіченими аристократами. Але що з іншими “паранормальними здібностями” Распутіна? На жаль, в інших випадках ми не маємо настільки детальних свідоцтв сучасників. Тим не менш, навіть ця історія демонструє нам механізм появи найнеймовірніших чуток без особливих причин. Достатньо лише незнання. Незнання продукує страх, невпевненість, помилкові висновки. Це відбувається в усіх галузях людської діяльності без виключення.

19.09.2013



Рівне-Ракурс №10 від 19.09.2013p. 
На головну сторінку