Нічні походеньки

Було це взимку. Мій чоловік поїхав у відрядження, а я, щоб не проспати, навела будильник. Мені вранці ще треба було відвести свою доньку до дитячого садочка і встигнути вчасно на роботу. А особливістю мого будильника було те, що замість цифр на його циферблаті були помічені тільки “рисочки”. Не знаю, як це сталося, але будильник чомусь стояв догори ногами.

Я прокинулася від того, що мені здалося, ніби я проспала. Ввімкнула світло - і мені стало погано. Вісім ранку! Проспала! Швидко підняла доньку, вдягнула, сама вдяглася, і ми швидко побігли до садочка. Скажу чесно, на свій особистий годинник я зовсім не подивилася. А насправді мій будильник показував час - половина другої години ночі.

Під час цього “кросу” до садочка, я навіть не звернула увагу на те, що на вулицях немає перехожих, що не їздить транспорт. Пробігши так півдороги, я, все ж, зрозуміла, що тут щось не те, і подзвонила з телефона-автомата своїй подрузі.

Перше, про що я у неї запитала: “Котра година?”. Мені відповів її чоловік: “Друга година ночі! І це ти дзвониш до нас, щоб запитати, котра година? У вас щось трапилося?”

Нарешті я дістала свій годинник і побачила, що це дійсно так - друга година ночі. Мені стало страшно: я одна стою з дитиною на вулиці в такий час. До нас підбігли собаки, почали гавкати. Я, як могла, заспокоїла доньку, і ми пішли додому. Вирішили лягти, і досипати до ранку. Донька зняла лише шубу, шапку і чобітки. Сказала: “Я роздягатися не буду, а то ти, мама, знову проспиш”.

Вранці ми знову зібралися, і пішли до садка. Коли я приїхала на роботу (вчасно), подруга вже всім розповіла про мої нічні пригоди, і колеги зустріли мене сміхом та жартами.

З того часу пройшло немало років. Донька вже виросла. А хто перекинув тоді будильник - до цього часу невідомо.