Пані з собачкою, або Як мало нам потрібно для прощення

- Не підеш? – запитав Сергій, щойно за відвідувачкою зачинилися двері.

- Годі! -- наче ножем полоснула.

- Це ж твій батько. Стільки років минуло, а ти не можеш його вибачити. Ось сестра твоя, Соня…

- До чого тут вона! Якщо така добра, то нехай його й доглядає, -- не змогла стримати емоцій.

Чоловік простояв якусь мить на кухні, потім взяв з вішалки повідок і вирушив з домашнім улюбленцем Бімом на прогулянку.

Гримнули двері – у квартирі запанувала тиша. Стефа опустилася на стілець і, обхопивши руками голову, застогнала.

… - Тату, тату, я так хочу маленького песика! Давай візьмемо його на блошиному ринку! – просила Стефанія батька, коли той запитав про подарунок на день народження.

- Ти з глузду з’їхала!? – при одній лише згадці, що маленьке пискотливе собача буде плутатися в нього під ногами, Олександра Івановича затіпало. Він затупав по паркету дорогими шкіряними черевиками, замахав руками і так закричав, що Стефа заховалася у матері за спиною…

Скільки таких сцен їй довелося пережити -- жінка не могла подолати спогадів, що будяковими колючками ранили серце.

Безліч разів підбирала вона вуличних кошенят та цуценят – усі вони летіли з балкону або по східцях елітної багатоповерхівки, де партійний бос, її батько, не хотів бачити ніякої маленької пухнастої втіхи, до якої так тягнулася дівчинка. Як мало їй було потрібно для щастя, і для того, щоб у такому великому домі не почуватися самотньою.

Тато гнівався й кричав, і коли довідався, що Стефанія не пройшла за конкурсом в інститут, прилаштував її на роботу. І щойно вона збиралася на завод, колов прямісінько у вічі:

- Не смій знову присунути з вулиці ще якогось доходягу!

«Ось отримаю першу зарплатню й куплю собі породисте собача», - тішилася думкою, наче в дитинстві. Тож після того, як вісім червонястих папірців опинилися в руках продавця, Стефанія притиснула до грудей маленьке собача пікінеса. Додому не йшла, летіла. Нарешті її тато зрозуміє, яка велика любов до тварин живе в серці дівчини, адже це не просто пес – це член родини.

Спочатку із вхідних дверей полетів собака, порушивши надвечірню тишу, потім простенька Стефина торбинка…

- Геть з моїх очей! – кричав Олександр Іванович. – Настю, ти тільки подумай, - повернувся до дружини, - вона всю зарплатню витратила на пса! То я тебе й далі маю годувати? Геть!..

Це були останні слова, які Стефа почула в квартирі. Вона підібрала в під’їзді малого пікінеса, який від переляку зіщулився, й вибігла на вулицю.

Тієї ночі дівчина ночувала під східцями в іншому будинку, на кілька наступних її забрали до себе колишні однокласники. І лише через тиждень Стефанію розшукала та повернула додому мати. Собаку дівчина залишила у друзів, носила йому майже щодня їжу.

Так минув рік. Батько зі Стефою майже не розмовляв. А вона намагалася щонайменше потрапляти йому на очі. Наступного літа дівчина стала студенткою одного зі столичних вузів і практично забула дорогу додому.

І ось вони знову в одному місті. Олександр Іванович, сам-самісінький у великій, новій, гарно вмебльованій квартирі, про що дуже давно мріяв, – там його спокій не порушує ніхто. А вона живе з чоловіком, пухнастим улюбленцем Бімом і двома підібраними на вулиці кошенятами. Тож щодня дякує Богові, що послав їй Сергія, який розуміє дружину з півслова. Чи простила батькові його жорстокість і непоступливість своїм принципам? Давно простила. Мабуть, ще тоді, коли сама стала мамою. От тільки переступити поріг батьківської хати ніяк не наважувалась.

Спогади відігнав телефонний дзвінок.

- Доню, це я, - впізнала донедавна вольовий, а нині тремтячий голос батька. – Сусідка сказала, що ти не можеш прийти. А я хотів тільки сказати, що дуже завинив перед тобою, що дуже тебе люблю…

- Я … я зараз. Я зараз приїду, - у Стефи ніби камінь впав із грудей. Вона, наче чекала від тата саме цих слів, заметушилася по кімнаті, намагаючись нічого не забути.

- О, побігла, побігла, - кинли у спину перебенді на лавчині, коли вихором промчала мимо них. – Пані з собачкою. А власне, де він, її Мухтар чи Бім?.. Вона ж без песика на вулицю не виходить.