Ти поклич мене в осінь…

Я замріяно поглядаю на твоє обличчя і прислухаюся, як під ногами шурхотить опале листя. Якась безумна думка не дає мені спокою: я хочу обняти твій стан і пригорнутися до шовкового волосся, що спадає тобі на плечі, але в останню мить стримую себе. Гірка посмішка застигає на моєму обличчі, а ти здивовано поглядаєш на мене і не знаєш що сталося.

– Мила, – так хочеться сказати мені в цю мить, – ти поклич мене в осінь, щоб я, як оцей пожовтілий листок, що злітає з дерева, впав до твоїх ніг, а ти взяла у свої руки і пригорнула до своїх грудей…

Господи, як я хочу, щоб це сталося! Але між нами – десятки літ. На моїх скронях вже посивіло волосся і мені, що не день, то ближче до осені, а ти – як весняна квітка, що своїми красивими пелюстками зваблює закоханих.

А пам’ятаєш, як одного разу я жартівливо обняв тебе за стан? Це вийшло в мене несамохіть, але скільки ночей після того я марив тобою, скільки разів хотів обняти тебе знову. Ти навіть не здогадуєшся, що я кохаю тебе дотепер…

Кохана! Я мало не вимовляю це слово вголос. Але тихіше серце! Не шаленій, як колись, у дні юності. Я не хочу бути обдуреним знову. Я ж кохаю на все життя, але чи ти зможеш покохати мене так, як я тебе?

Ти підбираєш пожовтілий листок, що тільки-но впав з дерева і замріяно пригортаєш його до грудей. Ти навіть не здогадуєшся, що діється в моїй душі.

Я поглядаю на тебе зажурено і сльози стоять в моїх очах. Ти – ще зовсім дівча. Дивишся на світ закоханими очима, а я вже спізнав всю гіркоту кохання і обману. Я боюсь закохатися знову. Я кажу собі: спинись!

	№836 від 16.11.2017p.
	Передплатний індекс: 23429 Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477