Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №274 від 11.01.2007p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Актори, маски, ролі

Алла Луценко: "Долі Снігуроньки мені не вдалося уникнути і цього разу!"

Алла Луценко: "Долі Снігуроньки мені не вдалося уникнути і цього разу!"

Для актриси роль онуки Діда Мороза - одна з багатьох робіт “фантастичного плану”, але діти запам’ятовують пані Аллу саме в цій іпостасі. Адже лише під час карнавального дійства у дні новорічних і різдвяних канікул малеча може потриматися за теплу руку снігової панночки, зазирнути зблизька в її блакитні очі і побачити, що вони зовсім не такі холодні, як крижинки, а веселі та лагідні.

- Пані Алло, кожна маленька дівчинка мріє хоча б раз вийти на сцену у казково прекрасній білій сукні і короні з величезних сніжинок. Ваша мрія здійснилася: рівненські глядачі бачили вас в образі Снігової королеви та інших казкових героїнь, але роль Снігуроньки, здається, написана спеціально для стрункої світлокосої дівчини з блакитними очима, тобто - для вас.

- Я не завжди була стрункою, - сміється пані Алла. - Смішно згадувати, але в училищі у мене були проблеми з фігурою: на студентській “дієті” - пиріжках, бутербродах, смаженій картоплі - поправилася на цілих 20 кілограмів! Викладачі навіть викликали в училище маму і погрожували відрахувати мене, якщо я найближчим часом не скину зайві кілограми. Та якось обійшлося, а коли після закінчення училища я повернулася до Рівного, на домашній їжі швидко схудла.

- Коли я вперше зіграла Снігуроньку у новорічній виставі, - продовжує актриса, - мені було 18. Тоді мені пошили чудове вбрання: сріблясто-білу “шубку”, шапочку з перлинками-сніжинками. Пройшло десять років, костюмчик зносився, а я все грала Снігуроньку. Довелося нашим костюмерам братися до роботи і шити нову сукню для моєї героїні. Потім я пішла у декретну відпустку, народила Тарасика, повернулася в театр такою собі Русланою Писанкою і раділа: все, з роллю Снігуроньки покінчено! Не так сталося, як гадалося: активна репетиційна робота взяла своє - я схудла і знову побачила власне прізвище у списках учасників новорічного дійства.

У 2007 році, у дні новорічних і різдвяних канікул, у Рівненському академічному обласному музично-драматичному театрі ми проводили для дітей новорічні видовища - святкове дійство за участю традиційних казкових героїв і “невідомого таємничого персонажа” (якщо назву, якого саме – це вже буде реклама відомої торгової марки) і грали музичну виставу “Веселий маскарад”. Долі Снігуроньки мені не вдалося уникнути і цього разу!

- Доводилося чути від одного ветерана новорічних марафонів, що відіграти виставу набагато легше, ніж водити хороводи навколо ялинки. Мовляв, Діду Морозу і Снігуроньці доводиться бути трохи “омонівцями”: час від часу звільняти місце для “бійки”, тобто - для ігор і конкурсів, криками “А тепер, дітки, розступіться і зробіть велике коло!”. Після таких розваг, скаржився Дід Мороз, він почуває себе як вичавлений лимон. Ви не відчуваєте подібного дискомфорту?

- Так, на сцені менше “напружуєшся”. У колі біля ялинки діти не дадуть “зімпровізувати”: дивишся у їхні довірливі оченята - і просто танеш. Хочеться обійняти всіх, особливо -найменшеньких. Шкодую, що не можу кожному з них дати можливість прочитати віршик, заспівати або зіграти у конкурсі. Як мама маленького сина, відчуваю, що дитина - вразливе створіння: це дуже образливо, якщо тебе не помітили головні герої свята. Тому намагаюся нікого не залишити без уваги і ласки: когось - похвалити, а когось - просто погладити по голівці, ласкаво посміхнутися.

Чомусь особливо шкодую маленьких діток і літніх людей. Усі люди колись були маленькими, більшість колись будуть старенькими. Хочеться, щоб віра у добру казку збереглася у кожного до самісінької старості.

11.01.2007Валентина ЗАХАРОВА



Рівне-Ракурс №10 від 11.01.2007p. 
На головну сторінку