Люблю тебе, мій чорно-білий грудню…

Я трепетно зустрічаю його, мій грудень, перший місяць своєї чергової зими, незважаючи, що поведе мене холодними і мінливими погодніми лабіринтами.

Небо першого зимового дня було сірим і похмурим, моросив дрібненький дощик. Мені здалося, він просто напував спрагле дерево мого життя.

Вечірня тиша вляглась над землею. Тьмяно засвітились ліхтарі і краплі цього холодного дощу, наче сльози, торкаються оголеного віття поснулих дерев та настукують якусь невеселу мелодію… прощальну… по золотих осінніх днях…

А я люблю, тебе, мій чорно-білий грудню. Люблю твої запахи і кольори, я з роками ціную тебе все більше. Мені так хочеться залишити ще багато світлих слідів, аби лише стало мудрості…

Природа, як і ми всі разом, очиститься від бруду, від метушні, від смутку, проблем і тривог та застигне у чеканні чогось Величного… Пахне святами…

Я ж дякую Богу, бо Його плани завжди кращі за мої мрії і не ставлю собі зайвих запитань…