Котушка наплутала

- Алло, добридень! Мені потрібна Любов.

Приємний чоловічий голос на іншому кінці дроту через хвильку відповів:

- Вітаю, це я!

- Та ні, мені потрібна... жінка.

Трохи спантеличений, але все ще чоловічий, голос перепитав:

- Ви лесбіянка?

- Ні, я нормальна, це, мабуть, Котушка все наплутала.

Тоня кинула слухавку, всипала кішці “Віскасу”. Потім, перевіривши номер, набрала правильно, привітала подругу і з задоволенням прийняла запрошення в гості на святкування...

Наступного ранку організм Антоніни віддячив їй похміллям. А холодильник нагадував Північний полюс - холодно і пусто.

Далі зі слів Тоні:

- Забігаю в супермаркет, який нещодавно відкрили у нашому районі. Набиваю кошик провіантом і згадую, що треба було б ще й мило додому купити. Ходжу магазином туди-сюди: полиці від товару гнуться, а от мило кудись заховалося.

Оглядаю магазин і бачу, що біля прилавка з солодощами спиною до мене стоять чоловік і жінка у формених блакитних халатах і щось бурхливо обговорюють. Я була на сто відсотків упевнена, що вони менеджери відділу. Підходжу і вимогливо запитую:

- Скажіть, я вже тут п’ять кіл намотала, у вас мило є?

На це обоє в блакитному повертаються, оглядають мене уважно з голови до ніг, і чоловік з милою посмішкою говорить:

- У мене то є. Тільки вам доведеться пройтися з нами до машини.

І отут я помічаю, що в обох над нагрудними кишенями пришитий знак із червоним хрестом.

Усі разом посміялися. Виявилося, що вони - працівники швидкої допомоги:

- Та ми сюди забігли купити тортик до дня народження свого колеги.

Антоніна приклала руку до лоба:

- Ага, сама вчора того... Від вашої пропозиції щодо мила я, звичайно ж, відмовлюся...

- Дивіться, а то в нас мило - казенне. Дорого не візьмемо, - пожартував молодий фельдшер. І його голос дуже нагадав учорашнього телефонного співрозмовника.

- Мило я вже якось сама знайду, може, ви мені щось від похмілля порадите...

Тепер цей фельдшер уже сам “лікує” Антоніну і по телефону, і в гості часом навідується...