“Червона ракета, на старт!”,

Раптом налетіли хмари, з північного заходу подув вітерець. Годівниця затріпотіла на вітрі, як стяг. Похмурі горобці не мали змоги не те що спокійно наїстися в годівниці, а й навіть підлетіти до неї. Тому вони сиділи на перилах балкона

і, злодійкувато озираючись, гадили на квіти, які загинули від несподіваної зими.

- Тату, придумай щось, - сказала дочка. - Пташки хочуть їсти, а не можуть. Так шкода…

Тоді я покопирсався в комірчині й знайшов пластикову коробку від новорічного подарунка. Вона була більша за пакет і важча. А зроблена ця коробка була у вигляді яскраво-червоної ракети. Я її взяв, проробив таку ж операцію, як з пакетом, і повісив на балконі...

Далі все було, як у кіно. Вітер вщух, пернаті голодранці накинулися на годівницю, як зграя нетверезих мисливців на лося - із криками і піснями. Декілька хвилин у ракеті тривала дрібна адміністративна метушня – вирішували, хто буде їсти, а хто залишиться гидити на газон.

І тільки-но в ілюмінаторі з’явилася радісна морда горобця з напханим їжею дзьобом, як знову подув вітер. Годівниця то була важча, але вітер теж не жартував. Ракета смикнулася… і мотузка зіскочила із цвяха.

Я вперше в житті побачив вираз здивування на морді горобця, який визирав з ілюмінатора.

З надією, що літальний апарат зачепиться за щось, я вискочив на балкон. Ракета, звичайно, була обтічної форми, тому оминула всі рятівні гачки, повернулася в повітрі й червоною точкою пішла вниз.

Десь на рівні четвертого поверху вона зачепилася за одну гілку дерева, потім за іншу, декілька разів перекинулася, і приземлилася на притрушений свіжим снігом газон.

Ворона, що сиділа неподалік і намагалася позбирати розтрушений на газоні корм, перелякалася, відскочила і повільно перевела свій погляд від ракети на небо. Напевне, вона подумала, що далі ще буде артобстріл.

Переповнений жахом, я завмер. Вчинене власноруч таке масове і цинічне вбивство приголомшило мене.

Втім, ненадовго. З корабля почали виповзати очманілі “космонавти”. Стиха цвірінькаючи, крутячи головами, вони повипадали з ракети на сніг. Пообтрушувалися від корму, що за час польоту обсипав їх від голови до ніг, і, швидко приходячи до тями, дременули від гріха подалі хто куди.

Антон СКВОРОНСЬКИЙ

P.S. Коли я вийшов з будинку і оглянув місце приземлення, то виявив, що мертвих горобців не було. Повертаючись назад, за рогом я почув, як двірник говорить колезі: “Горобці сьогодні розверещалися - нема сили”.