“Капустяний” колір відпочинку

“Кольорові ярмарки” по-українськи

Невимушена атмосфера народного гуляння захопила туристів-журналістів тільки-но наша команда ступила на асфальтовану доріжку, що веде від однієї садиби в Музеї народної архітектури та побуту НАН України до іншої. “Офіціозний” хліб-сіль під бадьоре ревіння трембіт із прикарпатського села Жаб’є, гаряче вітальне слово - і ось уже Юрій Богачук, одягнений у шкіряний фартух і брезентові рукавиці, тримає в руках власноруч викувану підкову: це ковалі з “Нащадків Сварога” провели з нардепом майстер-клас із ковальського мистецтва.

Чого тільки нема на цьому ярмарку?!. Тут і петриківські дерев’яні дошки й тарілки, розписані квітами, пташками, горобиною. І карпатські ліжники, і солом’яні коники з Кіровоградщини, і черкаські кошики з лози. Барвисті буковинські вишиванки і розшиті бісером закарпатські, чорнодимна кераміка, ляльки-обереги і бурштинові намиста з рідної Рівненщини.

І всюди музика, співи, запахи гуцульської мамалиги, дригалівських вареників, рибальської юшки… Звідусіль запрошують та припрошують пригощатися берегівськими і таврійськими винами, закарпатською “паленкою” і хмельницьким “натурпродуктом”, запашним поліським фіточаєм і цілющою водою з криниці богатиря Івана Піддубного…

Розваги розвагами, але час було сісти за круглий стіл і з’ясувати,

Чому ЗСТ не зеленіє?

Причини, що стримують розвиток сільського туризму в Україні, на думку організаторів виїзного засідання прес-клубу, полягають у стереотипі: “хоча й сільський, але туризм”. Тому і фінансується він, як культура, - за залишковим принципом. Як наслідок - невтішні результати.

Подивіться на карту зеленого сільського туризму: найгустіше “посіяні” сільські садиби, що приймають туристів, у Карпатському регіоні. Рівненщина ж для ЗСТ - поле неоране. На сайті www.greentour.cоm.ua ви знайдете лише чотири садиби в Березнівському районі і три садиби на березі Хрінницької водойми.

Зрозуміло, що облаштувати садибу для гарного відпочинку туристів - справа, витрати на яку повертаються дуже повільно: за свідченням пана Івана із Закарпаття, не швидше, ніж за п’ять-сім років. Тому серед важких на підйом поліщуків, що мешкають у мальовничих, але “депресивних”, бідних місцинах, не знаходиться охочих вкладати важко зароблені гроші у сумнівну, на їхній погляд, справу. А от наші сусіди-волиняни ризикують: продають власні авто і квартири у Ковелі, Луцьку, Ківерцях, позичають гроші у друзів, беруть позики у комерційних банках і будуються. Розраховують, що інвестиції з часом повернуться сторицею: адже серед городян стає все більше охочих відпочити серед тиші і свіжого повітря, порибалити, покататися на конях, навчитися ліпити горщики і подивитися на руїни пам’яток козацької доби, що збереглися на околицях села.

Що треба зробити, аби заохотити селян? Створити сприятливе правове середовище (на розгляд зацікавлених винесено проект Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про туризм”), навчати власників селянських господарств, надавати на умовах конкурсу проектів через програму “Власний дім” довгострокові кредити для створення біфункціонального житла, сприяти залученню інвестицій для розбудови інфраструктури села. У вас є що додати? Тоді надсилайте свої пропозиції на адресу редакції, а ми із задоволенням обговоримо їх на сторінках нашого видання.