І до ворожки не ходи...

Перебираючи старі речі перед переїздом до Артема, Людмила знайшла ті так старанно заховані фотографії. До болю знайоме обличчя якось хижо посміхалося... Тільки тепер вона помітила якийсь злий блиск у його очах...

Руслан і Людмила... Немов сама доля звела їх разом. Романтики у їхніх стосунках вистачало: шампанське при свічках, і море квітів, і зустріч світанків. Одного не розуміла: чому він так дивно поводиться у компанії друзів, рідних? Чому кожного разу вже через годину застілля вона мусила винувато вибачатися та поспішати за Русланом додому? Але любов була нестримною, і всі питання відходили на задній план. Незабаром почали спільне життя. Два місяці жили, як у казці. А далі...

Руслану раптом надокучила робота і він вирішив трішки “відпочити” - кинув роботу, почав пити, іноді взагалі не ночував удома. Нарешті відкрилася страшна таємниця тих раптових зникнень із сімейних свят: Руслан знав, що йому не можна пити, а спокуса зірватися була надто великою. Але зірвався... Людмила гарувала з ранку до ночі в магазині, маючи лише два вихідних на місяць; забивала холодильник продуктами, ще й цигарки та пиво не забувала купити коханому. Згодом почала розуміти, що цей “відпочинок” затягнувся надовго. А що найбільше лякало Люду - це те, що вона вже почала звикати до такого життя...

Одного разу подруга буквально затягнула Людмилу до знайомої ворожки. Та вмілими руками розкинула карти і таємниче посміхнулася. Дівчині ж хотілося якомога скоріше втекти звідти. Ворожка хриплим голосом сказала: “Ох і сюрприз тобі приготувала доленька! Чекай пропозиції від знайомого блондина. Він - твоя щаслива доля. А свого кидай! Не марнуй бездумно молоді літа...”. Якась дивна довіра загорілася до цієї старої жінки. Так і зробила: кинула все і поїхала до батьків...

Після того пройшло чотири місяці... Знайомий блондин Артем тихо відчиняє двері: “Кохана, ти вже зібралася? Не треба мені твоїх пакунків, тільки ти одна мені треба...”. Ніжний поцілунок в обіймах коханої людини...