Віктор Чайка: “Хотіли поставити на коліна мене, а поставили людей”

Чайка сказав –

Чайка зробив

Найбільше звернень громадян стосувалося, звичайно, опалення. Віктор Анатолійович пообіцяв (зустріч з ним відбулася у вівторок, 18 жовтня), що до кінця тижня 90 відсотків міста буде з теплом. Сказано – зроблено. Вже в четвер–п’ятницю батареї в оселях більшості рівнян були з гарячою водою.

- Зараз у нас у місті ситуація, як у тій приказці про двох баранів, які не можуть домовитися на березі. Все це штучно створено для того, щоб поставити мене на коліна. Але той, хто це робить, не мене, а людей поставив на коліна - з опаленням, так само, як і з ліфтами. Треба, напевно, проводити громадські слухання, і щоб рішення ухвалила не міська чи обласна рада, а громада міста: передати “Комуненергію” і “Водоканал” у власність міста чи області.

- От дивіться: лежить кілометр труб 530-го діаметру, які повністю готові до експлуатації. Їх слід покласти на вулиці Грушевського. А це коштує немалих грошей – треба близько мільйона гривень. Казачек каже, що давайте мені кошти, і я все зроблю. Але ж у міському бюджеті не передбачені витрати для обласного підприємства?! Навіть якби я захотів дати їй ці гроші, мені цього не дозволить бюджетний кодекс…

Запитання. У квартирі десять років не працюють батареї опалення. ЖКП вимагає, щоб за ремонт ми заплатили самі. Але ж у нас немає заборгованості з оплати комунальних послуг!

Володимир Іванович Глимбоцький (вул. Міцкевича, 5, кв. 3, інвалід зору (100-відсоткова глухота).

- Чи ж можна так знущатися над людьми?! Завтра я обов’язково зв’яжуся з начальником ЖКП, з’ясую, що там трапилося. Не переживайте, неодмінно відремонтуємо ваші батареї, і будете з теплом.

“Соціального” житла більше не буде

Запитання. Чому міська влада віддає перевагу будівництву елітного житла? Чому не вирішується проблема забезпечення житлом людей, які не мають коштів для купівлі дорогих квартир?

Володимир Володимирович Артіщев,

вул. Набережна, 20/26.

- Ну, це не зовсім так. Зараз у місті Рівне справді зводиться декілька елітних будинків - на вулиці Лермонтова чотири п’ятиповерхівки, ще один дім – на вулиці Соборній, елітний дворівневий, інший – за кошти молодіжного житлового кредитування. Квадратний метр у цих квартирах вартує до п’яти тисяч гривень. У той же час решта, а це 90 відсотків житла, будується за нормами колишнього комітету держбуду, який вимагає, щоб один квадратний метр житлової площі коштував не більше 2400 гривень. Такі будинки зводяться нині на вулицях Ботанічній, Костромській, Соборній, 444 та 446, Макарова, 56. До речі, вже в листопаді плануємо здати першу чергу будинків на Соборній і Макарова. Тут зараз уже працює державна комісія.

- Я здогадуюся, - говорить Віктор Анатолійович, - хто є автором цього запитання. Це, швидше за все, працівники тресту “Рівнедержбуд”. Там справді складна ситуація. У них є 13 сімей, які живуть у бараках на Млинівській та Соборній і чекають на переселення в нові будинки. Ми провели в квартирах опалення, газ, електроенергію, поштукатурили і встановили фаянс, а вже оздоблювальні роботи пропонуємо людям зробити самим, - тому що немає грошей. Трест “Рівнедержбуд” став сьогодні приватною фірмою, прибуток якої не призначається для будівництва цього дому. А люди стали “в позу”, мовляв, ми будемо чекати. Я говорю їм, що чекати нема чого, грошей ніхто не дасть, що це, можливо, їхній останній шанс безкоштовно отримати житло. Не знаю, що робити, напевно, поїду до них наступного тижня і буду вмовляти, - іншого виходу немає.

Запитання. Як “дитина війни” та інвалід ІІ групи з 1976 року я стою на черзі на отримання житла. Наша сім’я складається з семи чоловік. Чи можу я сподіватися на отримання житла?

Т. Я. Тетеря,

вул.Є.Коновальця, 14, кв.16.

- Цьому рівнянину я нічого обіцяти не можу. Справа в тому, що вже 15 років держава не виділяє коштів на спорудження житлових будинків. Зводяться помешкання для військових, міліції, СБУ, для чорнобильців, ведеться також молодіжне житлове будівництво. Крім того, ми займаємося боргами наших попередників. Нещодавно 44 сім’ї, які стояли в черзі на отримання житла, звернулися в суд, оскільки їхні квартири подали в загальну чергу. Ми вже 24 помешкання повернули їм, залишилося ще 20. Думаю, що протягом цього і наступного року ми розрахуємося з людьми.

Розберемося і зі сміттям, і з сусідами

Звернення Марії Федорівни Козачко, яка проживає на вулиці Шкільній, 49, почалося з подяки меру Рівного: “Я вже зверталася до вас із проханням вплинути на сусіда, який постійно перекриває мені воду. Дуже дякую за допомогу – вже наступного дня після вашої розмови з ним у нас була вода. Тільки недовго я тішилася: сусід знову відключив водопостачання… через три тижні. Прошу вас, допоможіть вирішити цю проблему”.

- Я цього сусіда вже один раз попередив. Ну, що ж, доведеться ще раз поговорити з ним. Обіцяю, що завтра ж у вас буде вода. А сусіда заспокоїмо, не переживайте.

Запитання. У нас у дворі вже утворилося справжнє сміттєзвалище, яке ніхто не хоче вивозити. Допоможіть, будь ласка, вирішити цю проблему.

Мешканці будинку 22

на вул.О.Дундича (12 підписів)

- Сьогодні й справді у нашому місті є проблема з вивезенням сміття, - зазначив Віктор Анатолійович. - Тому я закріпив за цією справою технікуми, ДТСААФ, учкомбінат - це 9 машин, по одній з кожного ЖКП, щодня виділяють вантажівки й підприємці. Тобто працюємо над тим, щоб вичистити сміття з усіх задвірків. Обіцяю вам, що проблему вирішимо найближчим часом, і Рівне стане чистим і затишним містом.

У справі Собчука своє слово має сказати суд

- Вікторе Анатолійовичу, ходять чутки, що ви звільнятимете всіх своїх заступників і формуватимете нову команду?

- Це було б просто нерозумно. Зараз, навпаки, настав час, коли потрібно об’єднати всі свої сили. Чи буде толк з того, що я звільню того ж Собчука? По-перше, потрібно, щоб своє слово в цій справі сказав суд, щоб не подумали, що Чайка гонить всіх щурів із корабля. Я знаю, що Собчук навіть брехати не вміє, не те що красти. Втім, нині є величезні претензії до заступників, з кожним з них я провів індивідуальну бесіду. Мені здається, що обласна влада просто хоче підвищити свій імідж за рахунок міської. Але ж тут не Майдан, щоб щось ділити, тут треба всім разом, об’єднавши гроші, зусилля, працювати на спільну мету – щоб було тепло, вивозилося сміття, працювали ліфти. Щоб Рівне, врешті-решт, стало таки містом справді європейським, і люди жили в ньому із задоволенням, отримували пристойні зарплати, а не мусили працювати за кордоном. Вірю, що так буде, а я зроблю для цього все, що в моїх силах.