Олег Шрам: “У цьому житті я вже і головний лікар, і реаніматолог, і будівельник..”

Які ж насправді перспективи в другої поліклініки, кореспондент “РР” розпитувала в її головного лікаря Олега ШРАМА (на фото):

- З 2006 року наша полікліника діє як юридична особа, переселилися ж ми сюди на Великдень 2005 року, а відновилося будівництво ще на рік раніше. Скажу, що якби вибори Президента відбулися пізніше, то вже всі корпуси поліклініки були б повністю готові. А так вибори лише нашкодили, бо через нестачу фінансування припинилися будівельні роботи. Проте, звісно, й так непогано працювати, коли не сиплеться штукатурка на голови лікарів та пацієнтів, як це бувало на Соборній, 94.

У планах - добудова дво- та шестиповерхових поліклінічних приміщень. Саме в шестиповерховому, яке поки лише контурно означене стінами, має бути, зокрема, денний стаціонар, хірургічне відділення тощо.

До речі, нині ми денний стаціонар так-сяк притулили на п’ятому поверсі діючого центрального корпусу. Усі працюємо, так би мовити, в дуже незручних умовах: в один кабінет упакували все, що мало б бути в трьох.

У майбутньому в шестиповерховій будівлі поліклініки повинен працювати швидкісний ліфт, проте досі там ще нічого усередині не зроблено для облаштування ліфтових шахт.

Щодо чотириповерхового корпусу, то я, з точки зору надання медичної допомоги, доцільності в ньому не бачу. А тому хай вирішує влада його господарче призначення. І, попри все, в Україні, наскільки мені відомо, поки що схожої муніципальної поліклініки ніде не будується.

- Ваша поліклініка вже надає допомогу і мешканцям Басового Кута. Чи не забагато для закладу, який тільки-но спинається на ноги?..

- Усього персоналу в поліклініці 219 чоловік, із них лікарів - 50. А звертається до нас приблизно 45 тисяч пацієнтів із центральної частини міста та відторік - із Басового Кута. Переважну частину хворих складають люди похилого віку, які потребують підвищеної уваги та часу. Їхня доля нерідко залежить від порядності та милосердя лікаря, який сам буває і стомлений, і знервований, а то й принижений матеріальними нестатками. А система оцінки лікарської праці в нас зовсім цього не враховує. І як цим лікарям дістатися на виклики до басівкутців, надати ургентну допомогу, коли в нас нема автомобіля на такі виїзди? Ось де питання... Охорона здоров’я не може вічно триматися на їхньому ентузіазмі.

- Справді, це риторичне питання: чому кошти не йдуть за хворим в Україні. Воно таке саме болюче, як і наповнення апаратурою. Кажуть, у Німеччині медобладнання міняють кожні два роки. А ви щось нове маєте? Знаю, нещодавно поліклініка придбала новий апарат УЗД.

- Я давно зрозумів, що недостатнє фінансування веде за собою використання застарілої медичної техніки. А це робить медицину ще затратнішою та неефективною. Тому вже якщо купуємо техніку, то нову. Так, ультразвуковий апарат у нас новий, вітчизняного виробництва. Днями фахівці змонтують і новий рентгенологічний апарат, якого нам вкрай бракувало.

P.S. На час виходу газети рентгенапарат “Allengers” у поліклініці №2 уже встановили.