Як тоталітарні режими звільняли Україну від українців, крали її майбутнє і навіть минуле

Ідея книги “Волинянин” народилася тому, що українсько-польські відносини, численні визвольні війни українського народу, українська національно-визвольна боротьба ХХ століття не отримали належного і об’єктивного висвітлення ані в Україні, ані у державах-сусідах. Про них хибно повідомляють і в польських, і в російських, і в сучасних українських оцінках.

Між тим, Україна в ті трагічні часи мимоволі стала полем битви тоталітарних режимів, які вирішували свої проблеми українською кров’ю.

“Чужа влада - чи польська, чи московська, чи німецька - є чужою. І той, хто їй служить, не захищає своїх. Ні! Він виступає проти них, ” - ці слова з книги “Волинянин” характеризують і світоглядні позиції автора, і його переживання, пов’язані з драматичною історією Волині та України, і сам зміст книжки. Крім іншого, вони досить виразно і яскраво свідчать про світосприйняття абсолютної більшості земляків-волинян Ярослава Федорчука.

Найбільше псевдоісторичних непорозумінь стосується подій на Волині середини ХХ століття, зокрема так званої “українсько-польської різанини”.

Наші сучасники часто, не замислюючись, ставлять чужий засмальцьований штамп на події, не знаючи ані фактів, не розуміючи їхньої суті, а користуючись лише нав’язаними стереотипами. Коли історію переповідають із чужих слів, з’являється велетенська кількість лазівок для маніпуляцій.

За таких умов свідчення очевидця стають безцінними.

Автор книги “Волинянин” бачив усе на власні очі. Він бачив, у тому числі, й вирізані польськими загонами 36 односельчан.

Бачив і зафіксував події “німецької” і “совєтської” окупацій, бачив і їхні відмінності, і спільні риси, які виявлялися у ставленні до України.

Зокрема, відзначається прагнення обох тоталітарних режимів за будь-яку ціну “звільнити” Україну від українців, вкрасти її майбутнє і навіть минуле.

Автор через призму долі окремих людей розповідає про Україну і Волинь ХХ століття. Так Ярослав Федорчук формує велетенську мозаїку, художньо-історичне панно, фіксує кадр із життя України початку минулого століття.

На переконання автора книги, історія нашої країни дає унікальний інструмент для розуміння сучасних подій, їхньої проекції в майбутнє.

Свого часу автор Густинського літопису, видатної української пам’ятки ХVII століття, писав: “Природжено якусь хіть і любов до отчизни своєї почувати кожному чоловікові; всякого вона, наче магніт-камінь залізо до себе притягає; так і поет отой грецький, Гомер, ясно в своєму трактаті виразив: він, коли був од роду свого оддалений, потрапивши в неволю, і вже вернутися не міг, то ні про що не дбаючи, прагнув бачити хоча б дим своєї отчизни”.

На переконання автора книги “Волинянин”, урбаністичний, глобалізований світ щогодини зумовлює втрату величезного культурного пласту.

Того пласту, для якого найбільше значить зерно в руках та вільне небо Батьківщини. Аби країна була сильною, її сини й доньки мусять раз по раз звертатися до свого коріння.

Саме цій меті й присвячена книга “Волиняни”.

“І ще й сьогодні, коли постала наша Українська держава, поки що не всі збагнули абеткову істину: аби держава стояла завжди, мусимо плекати свою національну пам’ять. Щоб ніколи вона не стала схожою на рівненський плац, вичовганий чужими солдатськими кирзяками. Цей беззаперечний висновок автор не декларує патріотичними фразами. Такого висновку доходить сам читач, коли, гортаючи повість Я.Федорчука, починає замислюватися над долею волинських (і не лише волинських) селян під час Другої світової війни та в тяжкі повоєнні роки. І найпереконливішим аргументом стає правда”.