Алергічне життя

Звичайний тривалий нежить може виявитися початковою формою алергійного риніту або бронхіальної астми. Алергик, що не підозрює про справжню причину своєї недуги, ризикує перейти в розряд хронічних хворих. Імунні реакції ніколи не порушуються самі по собі, ізольовано, поза залежністю від функціонування організму в цілому. Порушення імунних реакцій завжди випливають із метаболічних змін в організмі, що виникли через дисфункцію окремих органів або цілих систем організму, зокрема, через порушення функції нирок, печінки, залоз ендокринної системи (частіше щитоподібної й підшлункової залоз), регуляторної функції головного мозку й багатьох інших.Тому спроби алергика виявити, що є для нього алергенами, і надалі уникати цих речовин, призводять тільки до тимчасового чисто зовнішнього полегшення симптоматики. Патологічно змінений стан організму при цьому повною мірою зберігається і найчастіше збільшується надалі, що проявляється й у поступовому розширенні спектра алергенів, і в усе більшому загостренні алергійних реакцій, і в появі нових, що не відзначалися раніше, захворювань.

Алергія як захворювання була завжди, але із середини ХХ століття і кількість алергиків, і спектр можливих алергенів почали стрімко наростати. Сьогодні на різні форми алергії страждають до 60 відсотків населення. При цьому захворюваність на алергію ще не досягла максимуму: тільки за останні три десятиліття кожні десять років хвороба подвоювалася! У стані сучасної людини, мабуть, відбулися певні генетичні зміни. Не випадково алергічні захворювання найпоширеніші в екологічно несприятливих районах, хоча й у цих районах досить багато людей, не страждаючих на алергію. Справа не стільки в екології, скільки в тім, що із неблагополучних районів здорові й активні перебираються в більш вдалі регіони, а там залишаються жити люди зі зниженою активністю, викликаною порушеннями здоров’я, а найчастіше, у своїй більшості ті, котрі поспивалися. Очікувати в таких людей гарного здоров’я вже не доводиться, звідси й підвищена захворюваність.