“Життя, як у казці”,

Можливо, онук Англійської Королеви приїде інкогніто побешкетувати до нас в країну, і побачивши мене, закохається палко та на все життя, або єдиний син американського мільярдера випадково задзвонить до моєї оселі, переплутавши номер телефону, і ми будемо жити довго і щасливо... Тисячі варіантів я вигадала для себе, і тільки десь глибоко в душі розуміла, що реальність нашого буденного життя знаходиться дуже далеко від казкових мрій.

Я росла занадто романтичною дівчинкою, і мною ще в дитинстві було прочитано безліч книг, починаючи від славнозвісної Анжеліки, до Скарлет з “Віднесених вітром”. О, як солодко було відчувати себе Королевою Янголів, за якою упадали всі підряд чоловіки, я плакала і сміялася, обурювалася і закохувалася на сторінках улюблених книг. Моїм ідеалом був то не гарний, зате благородний Жоффрей де Пейрак, то - неповторний красень Рет Батлер. І чим далі, тим більш я занурювалась у світ вигаданих історій. І те, що за вікном весняна пора, а я йду по вулиці зовсім сама, коли вже всі мої подруги бігають на дискотеки з кавалерами... дарма, - в моїй кімнаті вічне літо, і я відкриваю новий роман із розумінням, що саме на цих сторінках і розпочинається моє життя. Яким би поганим не був настрій, чи невдалим - день, там, в далеких країнах, у сміливих та відчайдушних героїнь все гаразд, вони й надалі такі жадані та кохані. Звичайно, я призвичаїлася до такого життя й іншого вже не хотіла. Однокласники, а потім одногрупники, якось не дотягували до героїчного, багатого подвигами середньовікового лицаря, або сучасного денді з бізнес-районів Лондона.

Отже, я продовжувала читати, доки не зрозуміла, що час має одну таку хитру властивість - він не стоїть на місці. І я вже є зовсім-зовсім дорослою дівчиною. Так, в перервах між читанням улюблених романів, я закінчила Університет, опанувала свою професію, і вже четвертий рік працюю на відомій фірмі. А онук Англійської Королеви так і не завітав у наше місто... Прикро, звичайно, проте не смертельно.

Одного вечора, коли я втомлена прийшла з роботи, і рука зазвичай потягнулася до книжки, я раптом побачила себе зі сторони. І згадала анекдот про те, що лотерейний білет треба хоч зрідка купувати, якщо благаєш Бога про виграш. Натягнула на себе спортивну куртку і пішла з подругою на прогулянку. А далі... Звичайно, я не відразу зустріла свого Принца, і зрозуміло, він не був племінником Білла Гейтса, але відкрию вам величезну Таємницю: насправді, щастя живе на сусідній вулиці, і для того, щоб зустріти його, потрібно хоча би зрідка там прогулюватися.