Коли ми чогось боїмося, то воно може статись

Коли закінчували вечерю, бабця розповіла історію. Її оповіді завжди були мені цікаві, і я з радістю почала її слухати. Цю історію їй розказала її бабуся.

Жила собі дівка Мариська зі своїми батьками - не бідно, але ніяк не могла знайти собі пари. Сама по собі теж була дівчина непогана і роботяща, але чомусь заміж ніхто її не брав. Вона була одна у батьків. А вони переживали, що після їх смерті Марися залишиться одна і бідуватиме. Але дівчина цим не переймалася, а заміж за першого ліпшого йти не хотіла. Мріяла про кохання.

Одного разу прийшов до них в найми молодий хлопець. Марися йому відразу сподобалася, хоч і була старшою, до того ж багатою. Він почав залицятися до неї і таки завоював її серце. Вона по-справжньому закохалася у Гната, її навіть не лякала різниця у віці (шість років). Батьки не заперечували, справили гучне весілля. Молодята жили душа в душу, тільки чомусь не могли мати дітей. Гнат був справжнім хазяїном, все додому тягнув.

Батьки Марисі вже зі спокійною душею повмирали одне за одним. Жінка дуже сумувала за рідними, але час гоїть рани. Почав Гнат будувати нову хату. Марися поринула в роботу, і забулась її туга.

Через два роки збудували хату на заздрість всім. Лише сумно було без дитячого сміху. Та що вдієш. Одного разу пішов Гнат в поле сіно складати. Була страшна спека. Жінки із собою не брав, сказав, щоб вдома поралася. Пішов і більше не прийшов. Прибігли люди і сказали Марисьці, що вмер її Гнат на полі. Жінка ледве пережила цю звістку. Вона не пам’ятала ні похорону, ні людей, що допомагали їй.

Пройшло вже немало часу після смерті чоловіка, а жінка все блідла і блідла. Нікуди не виходила, ні з ким не розмовляла. Вона замкнулася зі своїм лихом на самоті. Хто її бачив, не впізнавав, казали: стала, як смерть. Перед Великоднім тижнем прийшов чужий дід до Марисі хліба просити. Та й питає її, чому вона така бліда та худа. А вона йому і розказує, що приходить кожен день після обіду до неї її чоловік, який вже вмер, та й мучить її. То щипає, то голубить, то кричить на неї. Казала, що й лягає спати з нею і хоче дуже, щоб вона сина народила, а жінка не може, тому він на неї і кричить. Розповіла, що чоловік ніколи, як був живий, так до неї не ставився.

Коли дід її вислухав, то сказав:

- Коли знову прийде твій чоловік, то ти підготуй миску, загрій води і поклади чистий одяг так , щоб він побачив. Чоловік буде запитувати, чому ти так зробила. А ти скажи, що будеш митися. Він запитає, навіщо новий одяг. А ти скажи, що ідеш на весілля. Він буде питати, на яке, то скажи: брат сестру бере. Тоді чоловік запитає: “Хіба можна так, щоб брат сестру брав?” А ти йому скажи: “Хіба можна, щоб ти мертвий до мене приходив?” Якщо ти так зробиш, то зупиниш його.”

Жінка все підготувала, як сказав їй дід. От приходить її чоловік, як завжди. Побачив, що Мариська щось зібралася робити та й питає:

- Навіщо вода стоїть тут посеред хати?

- Буду митися, - тремтячим голосом відповіла жінка. - Збираюся на весілля.

Чоловік провів по хаті холодним поглядом і мовив далі:

- На яке весілля?

- Брат сестру бере.

- Що ти верзеш? Хіба можна, щоб брат сестру брав?

Тоді Марися, усвідомивши весь жах, який так довго не розуміла, сліпо віривши, що це її чоловік, сказала:

- А хіба можна, щоб ти мертвий до мене ходив?

Десь узявся страшний вітер. Він закрутив у себе чоловіка, вирвав двері. Жінка посивіла за хвилину. Далі вона не пам’ятає нічого.

Після того Марися ще довго не могла говорити. Лише через рік почала одужувати, ходити до церкви, де молилася і просила прощення.