Нині цей заклад очолює колишній військовий, у свій час проректор гуманітарного університету Іван Кисіль. “Ми стикаємось у повсякденні з багатьма проблемами, - ділиться наболілим директор притулку, - головна з них - це те, що наш заклад сприймають як “бомжарню”, а не як соціальний прихисток для тих, хто лишився без житла. Якщо взяти 30 чоловік, що нині перебувають у нас, п’ятеро з них - вигнані з дому батьками, значний відсоток - це ті, хто постраждав від махінацій з квартирами… До того ж, є ряд матеріальних проблем - це закупівля такої важливої господарчої техніки як холодильник та пральний комплекс”.
Стереотип про “низькосортність” мешканців притулку відображається й на показнику їх працевлаштування. “Ми обов’язково повинні приділяти цій проблемі більше уваги на рівні центрів зайнятості. Якщо людина хоче і може працювати, чому ми повинні позбавляти її такої можливості?” - звертається до громадськості Світлана Богатирчук-Кривко. На її думку, дуже важливо, що нарешті координаційна рада запрацювала на повну силу. Це допоможе кожній галузі (а до складу ради входять і медики, і соціальні працівники, і правоохоронці, і працівники служб зайнятості) чітко визначитись, за що вона відповідальна.
Варто відзначити, що хоча схожі притулки є у кожному обласному центрі, до рівненського закладу з кожним днем прибуває все більше і більше нових громадян, які буквально стають в чергу, аби сюди потрапити. Люди без постійного місця проживання з Хмельниччини, Волині, Чернігівщини говорять, що сюди, перш за все, їх вабить ставлення наших жителів до них. Що ж, можливо, стереотипи потроху вдається долати?
Партнери 