Його мрія - повернутися в рідний дім

Якщо зазирнути в минуле, то життєвий шлях Бориса розпочався у Клеванській школі-інтернаті, де він виховувався. Ріс у неблагополучній сім’ї. Батьки його вихованням не займалися, як наслідок - затримка психічного розвитку і, згодом, інвалідність.

Як розповідає Борис, раніше він жив на вулиці Пушкіна. З 2000 по 2008 рік він відбував термін покарання у виправній колонії посиленого режиму. У лютому був умовно-достроково звільнений та повернувся додому. Двері відчинила незнайома людина, як виявилося - квартирантка. Вона сказала, що господарі проживають в іншому місці, а це житло їй здають. Коли Борис почав наполягати, що це його житло, вона пригрозила викликати міліцію.

По обличчю покотилися сльози... Борис згадав, як під час ув’язнення, у 2003 році, до нього приїздила адвокат.

- Вона просила підписати дозвіл на приватизацію моєї частки житла, запевняючи, що це вкрай необхідно. Я підписав, як зараз з’ясувалося, відмову від власного помешкання. З того часу я безпритульний.

Спочатку мешкав у підвалі будинку на Соборній. Потім добра людина віддала свій сарайчик. Одного разу мене там побачили правоохоронці. У нас виник конфлікт, оскільки вони не повірили в те, що це моя домівка і я маю від неї ключі.

- У мене відібрали рідний дім. А в цьому сарайчику дозволили жити, оскільки на вулиці було дуже холодно, - спробував я пояснити. - Коли закінчився термін ув’язнення, у мене не було ні паспорта, ні посвідчення про інвалідність, яку я маю з дитинства. Я звернувся у міський центр соціальних служб для дітей, сім’ї та молоді, який допоміг виготовити документи та прописатися до притулку, що знаходиться на вулиці Дубенській.

15 копійок на дорозі не валяються

Під час нашої розмови Борис побачив на дорозі скляну пляшку, яку, не втримавшись, підняв.

- 15 копійок на дорозі не валяються! - зазначив він. - З того часу, як вийшов із тюрми, саме так і заробляю собі на шматок хліба. У мене є також робота… Я постійно сиджу біля “Аміго” з невеличким радіо і годую голубів. А добрі люди, хто скільки може, допомагають грошима. За день - 50-100 гривень, - як коли. Просити гроші змусило життя. Я б не проти працювати, наприклад, вантажником в магазині, та роботу знайти не вдалося, ще й здоров’я підводить. Після ув’язнення у мене з’явилася пахова грижа, а грошей на операцію немає.

Я нікому не бажаю зла, лише хочу повернути своє житло. Та головне, дотримуюся заповіді Божої: “Полюби ближнього свого і Бог полюбить тебе”.

Люди, які просять милостиню в людних місцях, і ночують, де застане ніч, давно перестали шокувати та дивувати нас. Хтось пройде повз них, зробивши вигляд, що не помітив, хтось кине гривню, а хтось скаже: “Ішов би ти… працювати. Сам винен, що докотився до такого життя”. До безпритульних можна ставитися по-різному, але в будь-якому випадку вони є: на вулицях, на зупинках.

Хто вони? І чому залишилися без домівки? Напевне, кожний з нас задавався цим питанням. Ось і мені довелося зустрітися з такою людиною, яка, вийшовши із в’язниці, втратила житло. З того часу на одного безпритульного стало більше. І він не перший, та, на жаль, не останній, кого зловмисники шахрайським способом позбавили житла. Так склалася доля…

Коментарі:

- До мене цей хлопець приходить мало не щодня, розповідає, що робив, куди ходив, - пояснює психолог міського центру соціальних служб дітей, сім’ї та молоді Ірина МАНУШКІНА.

- Після звільнення з тюрми він не мав документів, тому виплату пенсії затримали на три місяці. Коли не було за що жити, він жебракував.

Я написала лист на ім’я міського прокурора і ми з Борисом пішли до прокуратури. Після клопотання до територіального центру обслуговування пенсіонерів та малозабезпечених громадян, Бориса частково забезпечили продуктами. В будинку, де він проживав, крім нього, були прописані сестри та їхні діти. Сестри померли, а діти зникли - невідомо куди. Пізніше довідалися, що хлопчика забрав священик, а про дівчинку так нічого й не дізналися.

- У прокуратурі міста перебуває на розгляді звернення Бориса Кравчука щодо порушення його житлових прав, - зазначає помічник прокурора міста Рівне Тетяна КРИВЕЦЬКА-ЛЮЛІЧ. - Матеріали знаходяться на розгляді у міському відділі УМВС України в Рівненській області.

- Борису Кравчуку відмовлено у задоволенні його позову через відсутність складу злочину, - зауважив начальник дільничних інспекторів МВ УМВС України Андрій МАРЧИШИН. - Доказів, які б підтвердили правоту позивача, недостатньо.

- Такі випадки втрати житла незаконним шляхом є, і вони не поодинокі, - зазначає голова Рівненської обласної громадської організації Комітету виборців України Олексій ГОРЕЦЬКИЙ. - Та в кожній справі є свої нюанси. Насамперед, потрібно розглядати, яким шляхом відбувся перехід права власності на житло. Можливо, це відбулося обманним шляхом, під тиском, або ж людина була недієздатна щось вирішувати. Зараз досить складна ситуація з нерухомістю. І, якщо квартира була продана іншій особі, то довести щось та допомогти цій людині буде досить складно, а практично - неможливо.

- Історія безпритульного Бориса Кравчука - не поодинокий випадок, - зазначає психолог Ірина МАНУШКІНА. - Я працюю декілька років з людьми, які звільнилися з місць позбавлення волі. Саме вони найчастіше стають жертвами квартирних аферистів. Лише за минулий рік до нас звернулося близько семи людей, які опинилися в подібній ситуації. От звідки беруться безпритульні, і в кожного з них - своя історія.

Вихід є

- Наш притулок розрахований на 30 чоловік, - розповідає Іван КИСІЛЬ, завідувач відділення Рівненського обласного центру для надання послуг з харчування та облаштування на нічліг для осіб, які опинилися в складних ситуаціях. - Перебування в притулку триває 30 днів для осіб від 30 до 70 років. Багато з них працює на ремонтних роботах, а деякі не витримують режиму, оскільки звикли до жебрацького життя.

Безпритульних, які потрапляють до нас у притулок, можна умовно поділити на такі категорії:

• діти, яких батьки вигнали з дому;

• ті, які втратили житло через обман;

• ті, які вийшли із в’язниці;

• залежні від алкоголю.

Єдине важливе правило - ми п’яних не приймаємо.