Подбайте про близьких у важку хвилину

Болючі ті слова били її просто у серце. І як вона могла пропустити цей момент, коли депресія заволоділа її єством настільки, що зміни у житті та свідомості покотилися сніжною грудкою з піку щастя та любові у безодню пекельної муки? У короткі проміжки між нападами нервового та фізичного виснаження, Тетяна робила спроби повернутися у “свій” світ, той, у котрому Він та Вона були колись одним цілим. Їм не потрібен був перекладач. Вони завжди раніше розуміли одне одного.

Так вона думала. І думала, що так думає і Він. Коли ж загострення взаємин перевищило її фізичні можливості, іншого шляху не знайшла – вигнала. А Він назад не попросився… Хоча саме на це вона у своїй душі сподівалася. Та Він вже давно їх залишив. Мабуть, ще раніше, ніж підозри про розлучницю поселилися у серці.

А бізнес… Хіба вона думала, що Він, її рідний та коханий, виявиться здатним привласнити собі те, що належало обом, що стільки років копітливо будували.

Хто знав, що з цієї упряжі вона першою впаде, виснажена стресами та щоденною ненормованою роботою? Адже Тетяна, як і Він, народилася у рік Коня. Чому ж їй ніхто вчасно не підказав, що вона не двожильна? І хіба міг Він довго бути поруч, коли навколо нього вирувало життя, зав’язувалися нові знайомства, дарували свої посмішки чужі та “нічиї” жінки? Хто його осудить? Мати казала, що Бог. Ліпше б Всевишній допоміг їй повернутися до самої себе… Недарма існує приказка: “Чоловікові жінка потрібна здорова, а сестра братові – багата”… Хоча життя має й інші приклади.

Чому їй так часто снилися сни, де вона здорова та повна сил? Сон був для неї , хворої на безсоння, втечею, втечею від депресії.

“Загнаних коней пристрілюють”. І не лишень від жорстокості, а ще й з милосердя. Материнські слова того вечора прозвучали для Тетяни, як постріл. Гарматний. Жодної гавані – ані своєї сім’ї, ані батьківської. А дітям, що й так увесь час між жорнами у сімейному вирі, може, легше стане. І родина не залишить, і Він дочці допоможе.

Тетяна тихенько піднялася з ліжка, взяла з аптечки сильнодіючі ліки. Уважно прочитала анотацію, впевнилася, що були смертельні випадки при перевищуванні дози, і тихенько повернулася у ліжко до дитини. Попереду чекали лишень печаль та німа тривога. Дорога майбутнього без Нього вела у нікуди.

Колись, за першого розлучення, дитина була тим якорем, що втримав її у гавані життя. А зараз вона боялася бути непотрібною своїм дітям, бо хвороба відбирала у неї і сили, і дух. Що ж така мати зможе дати власним дітям?

Стрілка годинника доходила дванадцяти. Тетяна висипала з пакетика пігулки, та по черзі, запиваючи водою, проковтнула. Вона думала про те, що земля без неї так само буде кружляти. І лишень те, що вона більше не побачить своїх дітей, рвало її душу. Душу, що заблукала на цій Землі.

Страшні чорні двері зачинилися непомітно. Ліки, як завжди, подіяли швидко.

Через рік Тетяна розпитала у подруги про хронологію того, що відбулося далі. У перші ж хвилини після опритомнення їй було байдуже.

Не було нікого з рідних, коли прокинулася. Першою прилетіла та ж подруга з приятелем. Саме вони знайшли її міцно сплячою пізнього ранку. На сполох забила невістка, котра завітала по обіді. Слова домогосподарки, що “Тетяна ще не вставала”, видалися їй підозрілими. А далі, як у кіно: реанімація, психіатрія… Вона повернулася. Але була вже іншою. “Туди” її не прийняли. Тут вона теж не живе, а існує. Що чекає на неї далі? Кажуть, суїцид великий гріх. То чому ж тоді в світі існує евтаназія? Чому не можна, як у тому ж кіно, зробити хоча б стрибок у часі і повернути усе назад?

Запитання, запитання… І скільки відповідей на них ще доведеться дати. І не лишень собі. А й дітям. Бо не раз після того випадку з вуст старшого сина злітало та в очах читалося: “Чи ти, мамо, знову щось не надумала?”. А Тетяні й відповісти нічого. Всевишній має на нас власні плани…

Коментар психолога

Оксани ТАРАСЮК

Чи часто ми маємо можливість доторкнутися до досвіду, що іноді лякає, а більше за все, змушує відгородитися? Але це те, із чим може зустрітися кожний, - розпач, безвихідь, зневіра, падіння й, як наслідок, рішення піти з життя...

Як особистість, героїня прагне у всьому досягати досконалості та успіху, важко переживає невідповідність цілей та бажань з реальною ситуацією в житті, втрачає найважливіше для себе – коханого та сім’ю, не може змиритися зі своїм станом. Суїцид має на меті вирішити питання - що робити? як з цього вийти?, які викликають інтенсивні страждання. За суїцидальною активністю завжди ховається серйозна проблема, що замаскована від навколишніх, та нереалізовані потреби.

Емоційні переживання, депресія є одними з основних внутрішніх показників можливостей суїциду. Його зовнішніми показниками можуть бути: втрата важливих людей, фінансові проблеми, зміна соціальної ситуації. Найчастіше до саморуйнівної поведінки штовхає емоційна холодність близьких і значущих осіб. Останньою краплею стає будь-яка ситуація, де не чують людину.

Особливістю психіки при глибоких депресивних станах є звуження свідомості, при якій спостерігається різке обмеження варіантів вибору поведінки, яка зазвичай доступна людині, коли вона не знаходиться в стані паніки.

Важливо бути уважними до тих, хто переживає кризу чи перебуває у скрутному становищі, говорити з ними, щоб розширити розуміння ситуації за межі: все або нічого, нагадати їм, що існують сфери життя, де вони улюблені або потрібні – бути поряд, щоб допомогти, не дати “втекти” від життя. І тоді воно продовжиться, щоб бути кращим, ніж було дотепер.