Смертельне задоволення

Молодь бажає задоволень, які часто ототожнюються із вживанням наркотиків та алкоголю. Але пік насолоди триває недовго, а потреба у допінгу вимагає дедалі більшої суми грошей, яких у школярів немає. І, коли кишенькових на “обіди в їдальнях” вже не вистачає, молода людина ризикує стати на кримінальну стежину. Отож, ймовірність того, що хвилина кайфу закінчиться, в кращому випадку, умовним строком - величезна. Проте ціна миттєвого задоволення може виявитися набагато більшою - повна деградація людини. Саме ці моменти, на простих, я б сказала, примітивних прикладах, намагається донести до школярської аудиторії психолог Марина ГРИБАНОВА у своєму фільмі “Правда про наркотики”, створеному за сприяння громадської організації “Нарконон”.

На основі шкали тонів, розробленої ще у 1954 році, Грибанова описує стани людини, зокрема, ті, у яких вижити неможливо. Та, головне - наочно показує, що ентузіазм, отриманий від першої дози, з кожним разом згасає, опускаючись до критичної позначки “0” - смерті. Що поділу на легкі та тяжкі наркотики немає, є одне - залежність.

Демонстрація відеоматеріалу, ініційована заступником міського голови Рівного Галиною КУЛЬЧИНСЬКОЮ, мала вкотре нагадати педагогам, що проблема наркоманії серед школярів існує, і важливо на новому, інноваційному рівні продовжити боротьбу з цим недугом.

- Я глибоко переконана, що в нашій країні буде тиша, лад і спокій за однієї умови, - зауважила Галина Кульчинська, - коли гуманітарна сфера - сфера моралі, духовності і культури буде головною, значущою і пріоритетною в державі. Кризи та усіляки державні конфлікти - явище тимчасове, але те, якою буде країна в майбутньому, реально залежить від нинішньої молоді. Вказати їй правильний життєвий шлях - наше з вами завдання.

Проблема справді існує, проте її масштаби ніколи не будуть відомі дорослим.

За словами випускників рівненських шкіл, “травка” стала популярною в навчальних закладає ще у 2000 році. Тоді мало хто з учителів розумів, від чого у дитини блищать очі, і чому вона не може дати відповідь на найпростіше запитання. Це списували на хворобу, на яку цей стан неадекватності й справді незабаром перетворився. Від небажання стати “білою вороною” діти почали “покурювати”. Основною мотивацією, якою керувалися при цьому школярі, була відсутність залежності від коноплі. Це, на жаль, хибна думка.

Особисто мені відомий випадок, коли у 8-му класі учень однієї з рівненських шкіл, зрозумівши, що “трава” його більше “не вставляє”, спочатку перейшов на вживання пігулок, потім, за браком коштів, почав нюхати клей, а згодом “сів на систему” - почав колотися. Все закінчилося дуже сумно - колонією. І, на жаль, такі приклади непоодинокі.

На нараді точилися суперечки щодо того, якій віковій аудиторії варто переглядати фільм, чи потрібно його демонструвати російською мовою, чи не забагато там сленгової лексики та розмов про секс. Лише дехто зауважив, що акселерація сучасної молоді йде темпами, які швидші за саме розповсюдження наркотиків. Це нагадує анекдот, коли мати семикласниці, червоніючи, говорить: “Час, доню, поговорити з тобою про те, звідки з’являються діти”. На що та запитує: “Що саме тебе цікавить, мамо?”.

Галина Кульчинська вкотре нагадала присутнім, що ціна питання наркоманії проста - деградація суспільства. Те, що статистика дозволяє звітувати про стабілізацію, і, навіть, певний спад наркоманії - неправда. На рівень цих показників лише вплинула зміна суто статистичних критеріїв оцінки цього явища. Діти повинні знати реальний рівень загроз і сутність вибору, який вони роблять, свідомо відмовляючись від наркотиків.

Показувати фільм чи ні? Однозначно, що так. Але поряд із цим, педагог повинен стати ближчим кожному учню, повинен спробувати зрозуміти і перейнятися його проблемами, надіями та страхами. І правильно зауважив начальник міського управління освіти Віталій НОВАК, що, на жаль, не кожен з педагогів у розмові з дітьми зможе викликати їх зацікавленість і довіру. Але працювати над цим порібно, адже школа - це друга домівка, чи не так?