Piвнe-Paкуpc - просто ЦIКАВА газета №403 від 01.07.2009p.
Передплатний індекс:
23429
Тел. +38(0362) 623131, (098)0565477

#Здобутки

У Рівному також є таланти

У Рівному також є таланти

Не лише феєричне шоу, а й висококласну майстерність продемонстрували рівненські велотріалісти Ян СОКОЛОВСЬКИЙ та Ігор ДЯЧУК на всеукраїнському проекті “Україна має талант”. Тож хлопці безвідмовно погодилися розповісти про всі нюанси своїх виступів, тренувань і, звичайно ж, участі у такому масштабному конкурсі.

З чого все починалося… Звичайні хлопці

- Дехто з людей з острахом ставиться до даного виду спорту, не розуміючи до кінця, що ж воно таке. Розтлумачте, будь ласка, на хлопський розум цей термін - “велотріал”.

- Велотріал - це один із екстремальних видів спорту, суть якого полягає у проходженні траси з перешкодами.

- Скільки років ви вже займаєтеся велоекстрімом?

Я.С. - У цій стихії я вже шість років.

І.Д. - Я - лише три.

- Як ставляться ваші батьки до цього захоплення?

І.Д. - Спочатку, звичайно ж, був деякий негатив з їхнього боку, адже витрачалося багато коштів на велосипед, також ця їзда призводить до маси синців, забоїв і травм, без цього не обходиться навіть звичайний вид спорту. Але з часом - змирилися. Навіть підтримували - і морально, і фінансово.

- У них просто немає іншого виходу?

І.Д. - Куди ж вони дінуться (сміється).

- Ви кажете, що це таки небезпечний вид спорту. Які найсерйозніші травми ви отримували?

Я.С. - Близько трьох тижнів тому я отримав струс мозку, роблячи складні трюки, також раніше ламав руку. А про синці можна й промовчати.

І.Д. - В мене, на щастя, не було серйозних травм, так, подряпини.

- Дивлячись на складність трюків, які ви виконуєте на своїх велосипедах, можна здогадатись, що це недешеве задоволення. Скільки коштує тріальний велосипед?

Я.С. - Ціна на професійний велосипед досить не маленька - за 1000 доларів його можна придбати.

І.Д. - Але найкраще велосипед збирати самому. У кожного спортсмена - свої вимоги, і, відповідно до них, треба його підлаштовувати.

- Чи є перспективи розвитку даного екстремального виду спорту у Рівному? Яка орієнтовна кількість людей готова присвятити себе велотріалу у нашому місті?

Я.С. - Загалом, зараз в Україні відбувся величезний підйом саме цього виду спорту. Порівнюючи ситуацію минулих років і теперішній стан - виросли як рівень, так і якість катання, кількість спортсменів. Як і інші міста, Рівне має великі перспективи, але, на жаль, малу кількість спонсорів. Для розвитку даного виду спорту потрібні відповідні майданчики для тренування, які в Україні можна перерахувати на пальцях. Переважно спортсмени самі облаштовують такі місця у дворах.

І.Д. - У нашому місті близько десяти хлопців професійно займаються велотріалом. Також є кілька хлопців, які намагаються щось робити, далі - ідуть з катання, потім знову повертаються. Знову ж таки постає питання місць для тренувань - їх замало і не зовсім такі, як хотілося б.

- То що ж потрібно для повного щастя? І хто міг би вам у цьому допомогти?

Я.С. (сміється.) - Дуже потрібні спонсори для реалізації всіх наших задумів, і щоб цей вид спорту приносив хоча б якийсь мінімальний дохід. Хоча “Майданчик для екстремальних видів спорту“ ми й отримали рік тому, але в нього ще можна було б додати кілька “штрихів”. Наприклад, поставити там бетонні котушки, плити, або звичайні великі скати. Якби ж підприємства прислухалися до нас і подарували нам хоча б щось...

І.Д. - Для сприятливої погоди в нас ще є місце для тренувань, а от взимку - викручуємось, як можемо. Знайшли занедбане приміщення на Млинівській, там і тренуємось, снігу хоча й немає, але вітер дме, і холодно. Та спасибі й за літній майданчик.

- А хто сприяє? Чи є у вас добра фея або фей?

- І.Д. - Звичайно, що є. Майданчик ми отримали із доброї руки начальника управління у справах сім’ї, дітей та молоді Сергія ШЕВЧУКА. А ще він допомагає у матеріалах для наших конструкцій, домовляється про доставку піддонів, з яких ми потім самотужки будуємо цікаві траси.

- А чи наштовхувались на критику чи заборону?

- Я.С. - Не без проблем. Як раніше, так і тепер, ми тренуємося, де доведеться - на вулицях Рівного, в парках, - де є можливість на щось застрибнути велосипедом. Траплялися різні люди: молодь переважно була у захваті, а старші люди крутили пальцем біля скроні. Найчастіше міліціонери виганяли нас з місць тренувань, - мовляв, ідіть, хлопці, кататися деінде.

І.Д. - Нещодавно зіштовхнулися з людським непорозумінням. Наші щойно побудовані конструкції, над якими ми працювали цілий тиждень і потратили багато зусиль, хтось зруйнував, а, точніше, розбив сокирою на друзки. Навіщо стільки злоби? Ми ж не виходимо на вулиці міста бандами, не трощимо комусь голови і не розпиваємо спиртних напоїв, б’ючи при цьому скло. Ми просто хочемо нормально потренуватись.

- То це означає, що ви не вживаєте спиртних напоїв? А загалом шкідливі звички є?

І.Д. - Шкідливих звичок не було і немає. Можливо, лише те, що багато часу приділяємо тренуванню, але це ж не шкідливо? Велотріал для нас - своєрідний “наркотик”. Їзда на велосипеді не хобі, яке швидко минеться, а - на все життя. Навіть після отриманої травми все одно повертаєшся до велоекстріму.

Я.С. - Та й коли на відпочинок поїдеш, то чогось не вистачає, “ламає” без їзди на велосипеді.

- Ну, от добре. Зараз ви тренуєтесь собі у задоволення, а що буде далі? Виникали якісь припущення щодо планів на майбутнє?

І.Д. - Поза всяким сумнівом, задумів у нас багато. Найперше, що ми хочемо втілити у життя – це створити певну організацію, котра б згуртувала молодь, яка бажає займатися велотріалом. Бажання, певна річ, є, але якогось вирішального кроку поки що не було.

Їхній талант побачила вся Україна

- Ні для кого не секрет, що така увага нахлинула на вас відтоді, коли ви повернулися із Києва. Прихильників побільшало?

Я.С. - Звісно, що побільшало…

- А кого більше - дівчат чи хлопців?

- Я.С. - Та більше уваги від дівчат, але хлопці теж озиваються, через Інтернет звертаються, мовляв, навчіть і нас так кататись.

- Коли ж так багато у вас фанатів, розкажіть в деталях, як ви потрапили на проект “Україна має талант”.

І.Д. - Побачили рекламу на телебаченні про відбір на шоу, та й подумали, а чому б і ні, спробуємо. Перший тур проходив у Рівному, 26 січня, у приміщенні школи №2. Каталися в приміщенні, бо погода була несприятливою. Через два тижні нам зателефонували і попросили приїхати до Львова. Ми поставили столицю Західної України “на вуха”, всі були у захваті.

- Перепрошую, а свої номери самі придумуєте?

Я.С. - Так, трюки вигадуємо самостійно, наскільки дозволяє фантазія.

- Ну, а після Львова що?

Я.С. - 31 березня ми виступили у Києві, вже на той час наш номер був більш продуманим, у ньому ми використали власноруч зібрані і привезені конструкції. Після завершення номера судді сказали нам три “ТАК”.

- А що це за випадок був під час виступу? У вас злетіло колесо.

Я.С. (посміхається.) - Поки Ігор виконував свої витівки знизу, я виїхав на будову, послабив болти, які тримали колесо, і гальмами втримував його. У потрібний момент я його відпустив. Всіх глядачів і суддів це збентежило і в деякій мірі розхвилювало. Все це було трюком, який у нас вдався.

І.Д. - Після цього нас попросили приїхати до столиці через три дні ще раз. За рішенням журі ми потрапили із 150-ти у 50-ку найкращих - до півфіналу. Далі був ще один телефонний дзвінок: “25 травня приїжджайте до Києва, готуватись до виступу”.

- Де ви мешкали?

Я.С. - Ми поселилися у Пущі-Водиці.

- І як вам там, хлопці, жилося?

І.Д. - О-о-о-о, жилося нам там дуже добре, наче медом помазано. Досить “люксово” за нами там доглядали. Було все, чого заманеться. Лікарі, їжа - все за їхній рахунок, і все - якнайкраще.

- З приводу вашого виступу - ви ним задоволені?

Я.С. - 12 червня виступали як остання десятка. Хвилювання, як такого, не було, бо пройшли добрий вишкіл. Номер, який ми виконували, створили постановники, які були закріплені за нами. Він був більш театральним.

- Ви б зробили не так?

І.Д. - Ми б додали більше трюків. Але це не залежало тільки від нашого бажання, потрібно було зробити шоу, і нам це вдалося. Взагалі цікаво було спробувати виконувати всі наші “викрутаси” під музику. Із усіх наших задумів зробили своєрідну історію. Придумали нам образи: чорного та білого шахових королів. А чи сподобалося це комусь, чи ні, - це вже особисте.

- Із вашого виступу видно, що навантаження йде потужне. Займаючись велотріалом, які частини тіла найбільше задіяні?

Я.С. - Навантаження йде на все тіло: і на руки, і на ноги, а особливо - на спину.

- У вас є якісь особисті рекорди?

Я.С. - Максимальний рекорд: стрибок на велосипеді на висоту 1,30 метра, а “хук-ап” - 1,55 метра.

- А крім проекту “Україна має талант” ви ще десь брали участь?

І.Д. - Щороку їздимо на змагання з велотріалу до Запоріжжя, Києва, Львова, Полтави та Одеси. За кордон - ні, бо кошти потрібні, у кого зайві є, той і може собі це дозволити.

- Призові місця займали?

Я.С. - Минулого року у Києві я отримав перше та третє місця, на Хортиці, у Запоріжжі, посів третю сходинку.

- Як ви поясните те явище, що до фіналу проекту потрапила переважна більшість співаків і танцюристів, а для спортсменів місця майже не знайшлося?

І.Д. - Мабуть, люди не готові до чогось справді “здорового”, а звикли до сірої буденності. Ну, хіба переконаєш бабусю голосувати за двох хлопаків, які мало собі в’язи не скручують на тому велосипеді. Ні, звичайно ж, це вже особисті вподобання.

- З ким потоваришували на проекті?

Я.С. - З усіма були в гарних стосунках, але найбільше приятелювали із Сергієм Сивашем, Денисом Балдіним та Михайлом Спільником - такі щирі та хороші люди.

- Незабаром стартує друга частина проекту “Україна має талант”, братимете участь?

Я.С. - Ми ще думаємо над цим, зараз важко сказати. Відбірковий тур відбудеться у серпні (а до того часу - у 20-ки найкращих, до якої наші земляки чомусь не увійшли, відбудеться турне Україною - авт.). Якщо вже їхати, то потрібно робити зовсім інше шоу, придумувати протилежні конструкції - складніші. А на це йде багато зусиль і, звісно ж, коштів…

Коли дивилися на цих хлопців, відразу напрошуються думки: у них все робиться за олімпійським принципом: ВИЩЕ!!! ШВИДШЕ!!! КРАЩЕ!!! Вони постійно розвивають свою майстерність, не зупиняються на досягнутому. І мрія… яка була у них при першому тренуванні - навчитися “кльово” кататися - не просто здійснилася, а вони навіть перевершили себе і заставили кожного з нас пишатися ними.

01.07.2009Алла БІДЮК



Рівне-Ракурс №10 від 01.07.2009p. 
На головну сторінку