Картопля з адреналіном

Того року гарно вродила картопля. Оскільки свою шкода було «підривати», а в колгоспі поле велике, то ми з чоловіковим братом вирішили вночі накрасти мішок картоплі. Свекор погодився йти з нами, щоб стояти, як кажуть, «на атасі». Домовленість була така, що він буде сидіти на кладовищі за парканом, а якщо щось підозріле помітить (бо обходив поле охоронець), то голосно свисне.

Ніч видалася нам не на користь - місячна і дуже тиха. Повзаємо ми з дівером по полі, він мішок тягає, а я все, як кажуть у селі, картоплю мацаю. Вже майже більшу половину мішка нарили - аж чуємо сильний свист. Ми ницьма в рядки впали, лежимо, ледь дихаємо. А серце так і вискакує. Ото, думаємо, попалися: я на такій роботі від сільської ради працюю, дівер теж має хорошу посаду в районі. Пробули ми в такому стресі хвилин із п'ятнадцять. Тоді вирішили мішок із картоплею в полі залишити й повзти до свекра під паркан. Наблизилися ми метрів із п'ятнадцять до нього і чуємо таке голосне хропіння, що може мертвих з могил підняти. Тоді ми до батька: «Чому ж ви свистіли?». А він каже: «А мене вже морило на сон, то я й свиснув, щоб ви поверталися». Де ж не зморить сон, коли від нього такий запах горілки йшов.

Молодої картоплі ми, звичайно, скуштували від душі, ще й адреналіну отримали вдосталь.